Вся правда про полювання по-закарпатськиЧим відрізняються мисливці з оптикою від вадасів із мотикою
Два паралельні світи. В одному – трудяги, які 2-3 місяці в році полюють, 12 – працюють. В іншому – дорослі чоловіки, що вже мають статус та статки і розважаються, шукаючи гострих відчуттів. Таке враження ставало усе стійкішим, що з більшою кількістю причетних ми спілкувалися, що далі «Унґвар» влазив у тему сучасної закарпатської вадаски. Відповіді на деякі питання звучали тільки після слів «виключіть диктофон»…
Тотальне кучкування
На Закарпатті стрімко поширюється мода на створення невеликих мисливських господарств, товариств, колективів, клубів. В інших областях України пік цієї моди був ще кілька років тому, у нас же – всі тільки набувають досвід і «набивають гулі».
Оскільки територія одна, «відскубують» угіддя в користування від колись практично єдиної організації – Українського товариства мисливців та рибалок. Наприклад, якщо донедавна в Ужгородському районі УТМР мало більше 45 тисяч гектарів угідь, то тепер їм залишилося лише 9 тисяч га.
Григорій Шевчук, депутат Ужгородської міськради, завзятий мисливець, переконаний: те, що створюються такі невеликі господарства – дуже добре. Бо люди відчули себе господарями на своїй території і взялися до роботи. Каже, менше стало браконьєрства, звірина краще підгодовується, виконуються усі вимоги лісгоспів.
Мисливці кожного колективу здають членські внески. У середньому, розповідають, це 500-1000 гривень на рік, але кожне товариство визначає свою суму. За ці гроші утримують передбачених нормативними документами єгеря та бухгалтера, а також підгодовують тварин. Мисливці, аби виростити собі потенційну здобич, буває, не цураються й мотики – висівають злаки, кукурудзу, іноді й картоплю, будують годівниці, виносять тваринам сіль. При цьому важливо, щоб звірі не покладалися повністю на людей, а й зберігали навички самостійного здобування харчу.
Кожному – по клубу
Проте роздача земель у користування має і чимало критиків.
В інших регіонах України було багато скандалів із виділенням земель. Та й у нашій області ще досі преса і людські язики перемелюють виділення у 2009-му обласною радою майже 20 тисяч га Товариству «Грінвуд» на 25 років на Рахівщині. Як би не відхрещувався Віктор Балога від цих земель, їх пов’язують із його родиною, а посадовці «Грінвуда» періодично «влипають» у всілякі скандали. Була навіть кримінальна справа за підробку погоджень на виділення земель кількома сільрадами.
«Не злим тихим» згадують і надшвидке створення восени 2011-го клубу «Губерт», якому відійшли більше 3 тисяч га на Берегівщині теж на максимальний (із передбачених законом) термін – 25 років. Клуб отримав, зокрема, і територію господарства «Нове село», куди з десяток років тому завезли європейських ланей, куплених в Угорщині за бюджетні кошти. Засновники клубу – голова Закарпатської ОДА Олександр Ледида і хустський молодий політик із уже багатою біографією Степан Деркач.
На час передачі земель один із засновників клубу розповів журналістам, що там нараховувалося 12 оленів, 70 косуль європейських, 132 європейські лані (зазначивши, що їх треба відстрілювати, бо вже забагато розвелося, і чимало серед них старих). Також, мовляв, уже засновники клубу закупили 10 самок оленя благородного і 10 особин муфлона.
З огляду на таку розкішну звірину не видаються казками чутки про те, що на землях «Губерта» проходять полювання VIP-посадовців із Києва. До речі, торік улітку на цій території спалахнула масштабна лісова пожежа, її пов’язували саме з черговим «панським полюванням». Галасу було стільки, що прес-служба навіть розсилала журналістам запевнення Олександра Ледиди, мовляв, він тієї неділі був аж на Рахівщині.
«Ягідки», кажуть, ще попереду
Знаючі люди «не для преси» розповідають, що і на Закарпатті є мисливські господарства для «простих», а є території для «панських полювань», де «відриваються» посадовці, зокрема й депутати, правоохоронці. От тільки їхні прізвища уголос не називають. Там, кажуть, правила не писані, браконьєрство тотальне, бо полюють не тоді, коли це дозволено з урахуванням циклічності життя тварин, а коли, як у анекдоті, пан має час і має натхнення.
Досвідчені мисливці відзначають також інші недоліки створення невеликих мисливських колективів. Наприклад, якщо охочих набирається небагато, їм потрібно платити чималі внески. Територія, закріплена за колективом, повинна мати не менше 3 тисяч га. За словами фахівців, для належного догляду такого, навіть мінімального шматка, потрібно близько 120 тисяч на рік. А трапляються й випадки зі спритниками, що видурюють гроші, прикриваючись липовими потребами.
Інший момент: багато мисливських колективів беруть у користування невеликі території, а звірина ж не зважає, «чия» вона, і мігрує. Скажімо, на початку року проводиться таксація (облік тварин), вирахують, що в якомусь місці є косулі, видадуть мисливцям ліміти на відстріл, а на час полювання – осінь, косулі перейшли вже на територію іншого господарства. Відтак в одних є ліміти – нема тварин, в інших є тварини, проте немає карток на відстріл.
Ще одна проблема стосується насамперед ужгородських мисливців. В обласному центрі та районі близько 1500 любителів полювання. Колективи формуються насамперед за територіальним принципом, тому до них гуртуються здебільшого сільські мисливці, а ужгородські, якщо вони не вхожі в «елітні» клуби, залишаються «збоку». Хтось пристав до знайомих, друзів, а близько 150-180 саме ужгородських адептів полювання наразі «не прилаштовані».
Утім, каже голова президії Закарпатської обласної ради УТМР Олександр Вайс, висновки – на добро чи ні створення дрібних мисливських господарств – робити поки зарано. Масове перезакріплення земель на Закарпатті триває близько року, тому зараз період «квіточок», а «ягідки» ще всі попереду.
У ліс – більше, ніж із лісу
Давно минули, стверджують, часи, коли мисливці йшли до лісу, аби прогодувати родину. Тепер ідуть по трофей – змагаються у вправності, відпочивають, «випускають пар» і «ганяють» адреналін. Це свого роду спорт, самоствердження. До речі, за інформацією «Унґвара», серед депутатів Ужгородської міськради щонайменше 4 активні мисливці, багато їх в обласному депутатському корпусі, ну а головним мисливцем усі називають нашого «губернатора» – Олександра Ледиду.
Нині полювання – недешева справа, тому не стільки з нього принесеш, як понесеш заради нього. У минуле відходять часи, коли полювали хто в чому мав – здебільшого в куплених у підприємливих старшин військових частин солдатських формах або й у спортивних штанях. Зараз переважно беруть камуфляж, та й неабиякий, а власне мисливський, у спеціалізованих магазинах.
За приблизними оцінками, близько 70% закарпатських мисливців одягаються на вітчизняних просторах, третина – за кордоном. У європейських країнах, кажуть, більш суворо ставляться до екіпірування і ціни на нього чималі. Наприклад, в Австрії ціна на добротні мисливські чоботи стартує від 300-350 євро.
«Знаряддя праці» – рушниця – у нас коштує від 3,5 тисяч гривень, цілком пристойна – близько 5 тисяч. Добрий мисливець повинен мати кілька «пушок» – на різного звіра. Ну а «круті» озброюються за великі гроші і з «прибамбасами» – навороченою оптикою. Недешеві й патрони. Багато років відповідальний саме за мисливство в обласному управлінні лісового господарства, нині працівник УТМР Володимир Машура ще пам’ятає часи, коли десяток патронів коштував 85 копійок, а тепер пачка – 25 штук тягне з кишені більше сотні гривень.
Не буде полювання (хіба якщо використовується засідка) і без файного пса. За словами Григорія Шевчука, наприклад, на фазана, зазвичай ідуть, поділившись на групи до 10 осіб і в кожній 4-5 собак. На Закарпатті з мисливських порід тримають переважно курцхаарів, драатхаарів, угорську віжлу, кокер-спаніелів – на пернатих і зайця, а на більшу звірину, на лісове полювання – лайок, ягдтер’єрів, словацьких коповів. Голові Закарпатської ОДА Олександру Ледиді митники два роки тому, знаючи про його пристрасть до вадаски, подарували щеня бігля – невеликої мисливської собаки, яке коштує близько тисячі доларів.
Наведемо ціни на організоване полювання, яке, наприклад, пропонував сайт «Ловецтво України» на землях «Губерта» станом на червень 2012-го. Мисливський тур на 3 дні на кабана – 2300 грн. Вартість трофею (шкіра + м’ясо + ікла) оплачується залежно від ваги. Зокрема, кабан вагою 90-130 кг коштує 3000 грн. У разі відстрілу звіра в перші два дні полювання надається бонус, а саме – полювання на фазана з лягавою. Також з 1 вересня дозволяється полювання на самця лані (тур на 3 дні – 2800 грн.). Здобутий трофей – роги – оплачується окремо: до 1,5 кг – 3000 грн., до 3 кг – 5000 грн., більше 3 кг – 9000 грн. Проживання, до речі, пропонувалося в губернаторському готелі-ранчо «Золота гора».
На цьому ж сайті і тепер актуальне оголошення з Донецька з пропозицією полювання на ведмедя, лося, оленя, кабана за 10 000 грн.
Мисливські традиції – до звіра з шаною
У вересні цього року у нашій області на Берегівщині вперше пройшов фестиваль мисливців. Регулярними стали і змагання з імітації реву оленів. За словами ужгородського поціновувача полювань Ігоря Барана, дуже гарна традиція проведення щорічних мисливських балів, на які приходять сім’ями. Під час самого полювання є звичай, що той, хто вцілив у дичину, вмочує листочок (або ж, якщо це птах, пір’їну) у кров здобичі і закладає на капелюх. А великій тварині кладуть до писка гілочку – така собі остання закуска. При цьому стають на коліна, вшановують звірину і просять у неї пробачення.
Підтримується й традиція посвяти у мисливці. Той, хто вперше підстрілив здобич, вкладається на неї або поруч, а колеги луплять його по м’якому місцю. Хтось при цьому легенько прикладається прутиком, інший шмагає з усієї сили, а дехто і «посвячує» солідним дрючком.
Здобич, запевняє Григорій Шевчук, завжди ділиться порівну. Якщо тварина велика, тушу розбирають на частини і кожен витягує номерок, або ж одного повертають до м’яса спиною, а інший, показуючи на «порцію», запитує у повернутого, чия вона. При цьому, запевняє, усі мисливці рівні – на полюванні нема поділу за професією, посадою чи статками. Однозначне право на оленячі роги, якщо вполюють красеня, належить тому, хто вцілив.
Щодо «полян», то, кажуть, ними закінчується кожне колективне полювання. Традиційний на наших застіллях – бограч. Якщо день для мисливців вдалий, готують і щось із дичиною. Кількість блюд (і з якими наклейками пляшки) залежить від компанії. Так само, як і обсяги спожитого алкоголю. Проте є закон: після вадаски перед гостиною вся зброя розряджається. Ну а поговорити мисливцям завжди є про що – від «розбору польотів», тобто як проходило полювання, до політики, бізнесу тощо.
Справжніх мисливців усе менше
Запевняють, хвалитися кількістю трофеїв і визначати «чемпіонів» не прийнято. «Унґвару» розповіли лише дві історії, але вони швидше з категорії «очевидне-неймовірне». Так, один із мисливців якось уполював кабана, а згодом з’ясував, що однією кулею убив аж двох – тварини бігли поруч, куля одного прошила наскрізь, а тоді ще застрягла прямісінько у серці другого. Іншому мисливцю наснилося полювання на фазана з п’ятниці на суботу, а в неділю увесь сон повторився наяву – аж до дрібних деталей.
Вистачає мисливцям і на що нарікати. У лісах-полях багато користувачів, а законодавчо-нормативні документи про їхню діяльність часто суперечать один одному. Браконьєрство карається мізерними штрафами, а дуже часто і до них не доходить – суди у гас «гуманні», а ще до них діє «телефонне право». Скільки людям не пояснюй шкідливість випалювання, щовесни і щоосені величезні території Закарпаття горять, у вогні гине і птаство, і дрібна звірина. Більші площі сільгоспземель – це зазвичай орендовані паї і їх обробляють гербіцидами, що не на користь дичині. А безгосподарні поля вкриває аж до 90% алергенна амброзія, туди звірина й носа не потикає.
Та найсумніше, кажуть, те, що молодь у ліс не йде – надає перевагу легшим заняттям, насамперед біля комп’ютера. Тому середній вік нинішніх мисливців – за 45 років. Ті ж, що йдуть у ліс, бо це модно, є черговою престижною «галочкою» у їхньому «джентльменському» наборі – не мисливці, то дорослі чоловіки просто «відриваються».
Лариса ПОДОЛЯК, газета «Унґвар»
http://7dniv.info/%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0 ... 0%B8/47760