НЕБЕЗПЕЧНІ хвороби собак(витяг з Закону)

[собаколюб]

[size=85]

МІНІСТЕРСТВО СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА І ПРОДОВОЛЬСТВА

І Н С Т Р У К Ц І Я

N 5 від 15.03.94 Зареєстровано в Міністерстві
м.Київ юстиції України
31 березня 1994 р.
за N 54/263


ЗАТВЕРДЖЕНО
Головним управлінням ветеринарної
медицини з Держветінспекцією
Мінсільгосппроду України, наказ
від 15 березня 1994 р. N 5
( z0053-94 )

Про заходи щодо боротьби зі сказом тварин


1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Сказ - особливо небезпечне вірусне захворювання всіх
теплокровних тварин і людини. Характеризується гострим перебігом,
ураженням нервової системи і закінчується летально.
Основним джерелом інфекції є хворі на сказ дикі тварини, в
основному лисиці. Особливістю сказу природного типу є формування
зон стійкого неблагополуччя. Такі зони розміщені, як правило, в
місцевостях з підвищеною щільністю поселення лисиць.
Враховуючи природне поширення сказу тварин, заходи по
боротьбі з ним здійснюються комплексно органами державної
ветеринарної медицини, охорони здоров'я, житлово-комунального і
лісового господарства, товариствами мисливців під керівництвом
надзвичайних протиепізоотичних комісій та органів державної влади
на місцях.

2. ЗАХОДИ ЩОДО ПРОФІЛАКТИКИ СКАЗУ

1.1. З метою своєчасного виявлення і недопущення захворювання
тварин на сказ органи лісового господарства, охорони природи,
мисливського господарства і заповідників зобов'язані:
- систематично обстежувати угіддя, де мешкають дикі тварини,
і при виявленні їх трупів або вбитих з підозрілою поведінкою
звірів (відсутність боязливості, неспровоковане нападання на людей
чи тварин) негайно повідомляти працівників державної служби
ветеринарної медицини і надсилати матеріал у ветеринарну
лабораторію для дослідження на сказ;
- проводити щорічно в листопаді-січні одночасно на великих
територіях заходи щодо підтримання оптимальних розмірів популяції
лисиць, у яких перед періодом їх розмноження (березень-квітень)
щільність популяції не повинна перевищувати 0,5 - 1 голови на 1000
га угідь;
- проводити боротьбу з бродячими собаками та котами в
мисливських угіддях, включаючи зелені зони навколо міст;
- не допускати до полювання не вакцинованих проти сказу
собак, про що у мисливців повинні бути відповідні документи.
2.2. Власники тварин, керівники господарств незалежно від
форм власності та спеціалісти ветеринарної медицини зобов'язані:
- дотримуватись діючих правил тримання собак, котів і хижих
тварин у населених пунктах України, затверджених
Держжитлокомунгоспом, Міністерством сільського господарства і
продовольства та Міністерством охорони здоров'я України 18 червня
1980 року;
- доставляти собак, а в необхідних випадках і котів в строки,
встановлені органами державної влади, в установи ветеринарної
медицини для клінічного огляду і профілактичного щеплення проти
сказу. Всі собаки, а в зонах постійного неблагополуччя за рішенням
органів державної ветеринарної медицини і коти, підлягають
обов'язковому щепленню проти сказу, як правило, на протязі
липня-вересня кожного року. Тварин, не щеплених проти сказу,
вакцинують з профілактичною метою незалежно від пори року;
- для охорони тваринницьких ферм, гуртів, отар, табунів
використовувати лише вакцинованих проти сказу собак, вживати
заходів щодо недопущення диких хижаків в місця розташування
свійських тварин;
- про кожний випадок укусу свійських тварин дикими хижаками,
бродячими чи здичавілими собаками або котами, а також при підозрі
на захворювання тварин сказом негайно повідомляти ветеринарного
спеціаліста, який обслуговує господарство, населений пункт та
негайно ізолювати таких тварин.
2.3. Собаки, коти та інші тварини, що покусали людей чи
тварин, повинні бути негайно доставлені їх власниками
(підприємством, установою, організацією та ін.) або особами, які
займаються відловом бродячих собак та котів, в найближчу установу
державної ветеринарної медицини для огляду та карантинування на
протязі 10 днів.
В окремих випадках, при наявності загородженого двору або
приміщення, з дозволу установи державної ветеринарної медицини
тварина, що покусала людей або інших тварин, може бути залишена
під розписку у власника при умові, що він зобов'язується
утримувати її на прив'язі або в ізольованому приміщенні на протязі
10 днів і дозволяти спеціалісту ветеринарної медицини здійснювати
нагляд за цією твариною.
Результати нагляду за карантинованими тваринами реєструють в
спеціальному журналі і по телефону, а потім письмово про них
повідомляють медичну установу, в яку звернулися потерпілі від
покусу люди.
2.4. Продаж, купівля та вивезення собак, котів, а також диких
тварин в інші міста, райони і області дозволяється лише з
благополучної місцевості при наявності ветеринарної довідки з
відміткою в ній про щеплення проти сказу (для собак і котів) не
менше ніж за 30 днів до вивезення. Строк закінчення імунітету у
щеплених тварин визначається в залежності від вакцини, що
застосовувалась.

3. ЗАХОДИ ЩОДО ЛІКВІДАЦІЇ ВОГНИЩ ЗАХВОРЮВАННЯ
ТВАРИН НА СКАЗ

3.1. Діагноз на сказ встановлюють на підставі комплексу
епізоотичних, клінічних, патологоанатомічних і лабораторних
досліджень.
3.2. Для дослідження у лабораторію ветеринарної медицини
фахівець направляє свіжий труп або голову від дрібних тварин,
голову або свіжий консервований в 30-50 процентному розчині
гліцерину головний мозок від великих тварин. Труп тварини повинен
бути ретельно запакований в целофановий мішок, мозок - в банку з
притертою скляною або гумовою пробкою, залитою парафіном, або в
будь-який інший водонепроникливий контейнер.
3.3. Розтин трупу, виймання мозку та інші роботи з
патологічним матеріалом проводять в стерильних умовах при суворому
дотриманні таких заходів особистої профілактики: міцно фіксують
голову тварини, руки захищають двома парами рукавичок -
хірургічними і анатомічними, очі - окулярами, ніс і рот 6-ти
шаровою марлевою пов'язкою.
3.4. Лабораторні дослідження матеріалу на сказ проводять
першочергово. Про результати дослідження негайно повідомляють
установу ветеринарної медицини або спеціаліста, який направив
матеріал, а також головного лікаря ветеринарної медицини району
(міста).
3.5. Головний лікар ветеринарної медицини району, міста,
району у місті про встановлене захворювання на сказ і вжиті заходи
щодо його ліквідації терміново повідомляє обласне управління
державної ветеринарної медицини, а також районну (міську)
санепідстанцію або санепідемвідділення місцевої лікарні.
3.6. Головний лікар ветеринарної медицини району, міста,
району у місті з участю представників санепідстанції, органів
лісового господарства та інших відомств організовує проведення
епізоотичного обстеження та розробляє план комплексних заходів
щодо ліквідації сказу в неблагополучному пункті і представляє його
для розгляду та затвердження районній (міській) державній
адміністрації.
Населений пункт або його частина з прилеглими до нього
угіддями, пасовище, лісовий чи польовий масив, урочище та ін., де
виявлено захворювання на сказ, за поданням головного лікаря
ветеринарної медицини району, міста, району у місті рішенням
органу місцевого самоврядування, місцевих органів державної
виконавчої влади оголошують неблагополучним щодо цього
захворювання і вводять карантинні обмеження. В рішенні чітко
визначаються межі неблагополучної на сказ території, а також
загрозлива зона з урахуванням забрудника інфекції та місцевих
умов.
Вогнищем сказу вважається не тільки місце виявлення джерела
збудника інфекції (хворих на сказ тварин), але й навколишня
територія, на яку можлива міграція диких тварин.
В неблагополучному пункті тварин щеплюють проти сказу,
виявляють хворих та підозрілих на зараження сказом, умертвляють
хворих на сказ тварин, а також підозрілих на захворювання. Трупи
тварин забитих, загиблих або підозрілих на захворювання спалюють
разом зі шкірою.
3.7. В неблагополучних пунктах забороняється проведення
виставок, виводок собак, вивезення за його межі собак, котів і
диких тварин.
В мисливських угіддях, оголошених неблагополучними, а також в
загрозливій зоні, забороняється проведення промислового і
ліцензійного відстрілу диких тварин, їх відлов і вивіз.
3.8. При виявленні захворювання на сказ серед диких тварин
незалежно від строків полювання служба державної ветеринарної
медицини разом з органами охорони природи, мисливського і лісового
господарства вживають заходів щодо зниження чисельності лисиць та
єнотовидних собак і проводять пероральну імунізацію диких
м'ясоїдних звірів антирабічною вакциною з настановою по її
застосуванню.
3.9. Для своєчасного виявлення та ізоляції хворих і
підозрілих в захворюванні на сказ тварин встановлюється постійний
ветеринарний нагляд за тваринами неблагополучної ферми, гурту,
отари, табуну. Підозрілих на захворювання і покусаних тварин
піддають ретельному ветеринарному огляду не менше 2-3 рази на
добу.
3.10. Тварин, підозрілих на зараження сказом, щеплюють
антирабічною вакциною та утримують під наглядом протягом 60 днів.
Хворих та підозрілих на захворювання сказом тварин лікувати
або піддавати щепленням проти цієї хвороби забороняється.
Свійських тварин і хутрових звірів, підозрілих на зараження сказом
без клінічних ознак захворювання, дозволяється незалежно від
строку щеплення їх проти сказу піддавати забою з використанням
одержаних від них продуктів на загальних підставах.
3.11. Молоко від клінічно здорових тварин неблагополучної
щодо сказу ферми, гурту, отари, табуна, незалежно від проведених
щеплень проти сказу, може використовуватись в їжу людям або в корм
тваринам після пастеризації при температурі 80-85'С протягом 30
хвилин або кип'ятіння протягом 5 хвилин.
3.12. Сировину тваринного походження, одержану від клінічно
здорових тварин неблагополучної щодо сказу групи, вивозять із
господарства в тарі із компактної тканини тільки на переробні
підприємства або підприємства по їх заготівлі, зберіганню та
переробці з відміткою у ветеринарному свідоцтві про те, що вони
підлягають дезинфекції у відповідності з настановою по дезинфекції
сировини тваринного походження.
3.13. Місця, де знаходились хворі тварини і підозрілі на
захворювання сказом, предмети догляду за ними, одяг та інші речі,
забруднені слиною та виділеннями від хворих тварин, підлягають
дезинфекції у відповідності з Інструкцією щодо проведення
ветеринарної дезинфекції об'єктів тваринництва, затвердженої
Головним управлінням ветеринарії Держагропрому СРСР від 25 серпня
1988 року.
3.14. Разом з органами охорони здоров'я проводиться широка
роз'яснювальна робота серед населення (бесіди, лекції, виступи в
пресі, по радіо і телебаченню) про небезпечність сказу для людей і
тварин та заходи щодо профілактики і боротьби з ним.
3.15. Карантинні обмеження по сказу скасовуються рішенням
місцевої державної адміністрації району (міста) за поданням
головного лікаря ветеринарної медицини району (міста) через 2
місяці з дня останнього випадку захворювання тварин на сказ при
умові виконання всіх заходів, передбачених комплексним планом та
діючою Інструкцією щодо профілактики та боротьби зі сказом тварин.

4. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ПРАВИЛ КАРАНТИНУ ТВАРИН
ТА ІНШИХ ВЕТЕРИНАРНО-САНІТАРНИХ ВИМОГ

4.1. Посадові та інші особи за порушення правил карантину
тварин та інших ветеринарно-санітарних вимог щодо сказу тварин
несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.


З оригіналом вірно:
головний лікар ветеринарної
медицини П.Нікітін [/size]

[собаколюб]

Лептоспіроз (Leptospirosis)

Лептоспіроз (синоніми: Штутгартська хвороба, інфекційна жовтяниця, хвороба Вайля) - зооантропонозна бактеріальна природно-осередкова хвороба багатьох видів сільськогосподарських, домашніх, у тому числі собак, кішок, і диких тварин; характеризується лихоманкою, анемією , геморагічними ураженнями нирок, печінки, слизових оболонок ротової порожнини, шлунково-кишкового тракту, а також розладами центральної нервової системи. До лептоспірозу сприйнятлива також людина.

Збудник - бактерії з роду лептоспір (Leptospira), що входять в сімейство спірохет (Spirochaetaceae). У Росії хвороба у тварин викликають лептоспіри 6 серогрупп, розділені на 3 самостійні групи: L. Icterohaemorrhagiae, L. Canicolau і L. Grippotyphosa. У собак найбільш часто виділяють лептоспіри двох перших груп. Збудник зберігається у воді річок, озер і непроточних водойм до 200 днів, у вологому грунті з нейтральною або слабощелочнойреакцією - від 43 до 279 днів, але швидко гине в сухому грунті - протягом 1-12 годин (А.А. Глушков, 1984 р.; І.А. Бакулов, 1997 р., та ін.) Стійкість до деззасобів. Лептоспіри малостійкі до впливу хімічних дезинфікуючих засобів, відносяться до 1-й групі стійкості збудників інфекційних хвороб.

Епізоотологичеськие дані. До лептоспірозу сприйнятливі різні види тварин: сільськогосподарські (велика і дрібна рогата худоба, свині, коні, вівці), домашні (собаки, кішки), дикі м'ясоїдні (вовки, лисиці, шакали), хутрові звірі (песці, норки), гризуни (щури, миші, полівки), а також хижі, сумчасті тварини, домашні і дикі птахи.

Лептоспіроз належить до широко поширеним інфекційних хвороб тварин. Інфікованість в Росії серед обстежених тварин у середньому становить: у собак - 19,59% (1-е місце за захворюваності), великої рогатої худоби - 16,55%, коней - 12,47%, свиней - 8,36%, овець - 2,2%. У 1997 р. інфікованість собак досягала 32,64% (Ю.А. Малахов, Г.Л. Соболєв та О.Л. Лебедєв, 1999-2000 рр..), Тобто кожна 3-тя з обстежених собак або була хвора, або була лептоспіроносітелей.

Джерелом і резервуаром збудника інфекції є хворі і перехворіли тварини, які виділяють лептоспіри з організму в зовнішнє середовище разом з сечею, фекаліями, молоком, а також з виділеннями з легких і статевих органів. Термін лептоспіроносітельство у собак становить від кількох місяців до 3-4 років, у кішок - до 4 місяців, у лисиць - до 17 місяців. Гризуни є довічними резервуарними носіями лептоспір (С.Я. Любашенко, 1978 р.; А.А. Глушков, 1984 р.; Н.А. Масімов, А.І. Бєлих, 1988, 1996 рр..; П.Ф. Сутер , 1994, 1998 р., та ін.) У зв'язку з цим гризуни, а також собаки-лептоспіроносітелей становлять велику епідеміологічну та епізоотологічного небезпека.

Найбільш часто масові захворювання собак спостерігають в літньо-осінній період року.

Зараження. Для лептоспірозу найбільш типові контактний, водний і кормової шляхи зараження. Крім того, можливий трансмісивний шлях зараження (через укуси кліщів і комах). Збудник проникає в організм в основному через слизові оболонки травної, дихальної та сечостатевої систем при вживанні заражених кормів і води, поїданні трупів хворих тварин, а також при купанні собак в інфікованих водоймах, через пошкоджену шкіру, а також при спарюванні (в'язці) собак-лептоспіроносітелей .

Інкубаційний період при лептоспірозі собак коливається від 2 до 12 днів.

Патогенез. Лептоспіри легко проникають в організм через слизові оболонки або пошкоджену шкіру і з потоком крові розносяться в паренхіматозні органи (нирки, печінка, легені), де інтенсивно розмножуються протягом 2-12 діб (тривалість інкубаційного періоду). Потім збудник знову надходить у кров, виділяючи велику кількість токсинів. При цьому у хворих тварин відзначають гіпертермію і інтоксикацію організму. Зокрема, токсини лептоспір руйнують ендотелій капілярів, викликаючи підвищення їх проникності, а також значні порушення різних ланок гемостазу, зокрема зупинку кровотоку в судинах органів і тканин. Зазначена патологія спостерігається при важкому перебігу лептоспірозу (Н.Б. Примаченко, 1986 р.).

Виділення лептоспір з організму відбувається через 5-7 днів після зараження і може тривати залежно від форми хвороби протягом кількох тижнів, місяців, а в деяких випадках років. Це пояснюється тим, що навіть після клінічного (неповного) одужання у перехворілих тварин лептоспіри, що знаходяться в звивистих канальцях нирок, недоступні для дії специфічних імуноглобулінів. Саме цим зумовлено тривале виділення збудника з сечею (Р.Ф. Сосова, 1974 р.; І.А. Бакулов, 1999 р., та ін.)

Симптоми. Залежно від серогрупи збудника, ступеня його вірулентності, величини заразливою дози, а також стану специфічного імунітету і резистентності організму лептоспіроз у собак може протікати в різних формах: гострої, підгострої, хронічній та латентній (безсимптомною). Основними критеріями тяжкості хвороби є ступінь вираженості геморагічного синдрому, ураження нирок і печінки (інтенсивність жовтяниці).

У зв'язку з цим більшість авторів виділяють у собак геморагічну і жовтяничну форми лептоспірозу. Зокрема, відзначають, що L.icterohaemorrhagiae викликає, як правило, жовтяничну форму, лептоспіра L.pomona - в основному геморагічну, рідко - жовтяничну, a Lcanicola, як правило, геморагічну форму без Жовтих хи (С.А. Любашенко, 1978 р .; В.А. Чижов та ін, 1992 р.). Однак, на нашу думку, жовтянична форма, а точніше прояв желтушности пов'язано не тільки з приналежністю збудника лептоспірозу до певної серогрупи, але значною мірою обумовлено високою вірулентністю конкретного збудника і ступенем тяжкості ураження печінки. Адже саме гостра печінкова недостатність обумовлює різко виражену жовтяницю.

Геморагічна (безжелтушная) форма лептоспірозу відзначається в основному у собак старшого віку. Хвороба протікає найбільш годину-то в гострій або підгострій формі, починається раптово і характеризується короткочасною гіпертермією до 40-41,5 ° С, сильною депресією, анорексією, підвищеною спрагою, гіперемією слизових оболонок ротової та носової порожнини, кон'юнктиви.

Надалі (на 2-3-й день) температура тіла знижується до 37-38 ° С, і розвивається різко виражений геморагічний синдром: патологічна кровоточивість слизових та інших оболонок організму (ротової, носової порожнини, шлунково-кишкового тракту); зовнішні і внутрішні кровотечі та крововиливи (блювота з кров'ю, тривалий пронос з рясною кров'ю, вагінальні кровотечі та ін); значні синці у місцях підшкірних та внутрішньом'язових ін'єкцій; виражена болючість при пальпації в області нирок, печінки, шлунка, кишечника і м'язової тканини.

Поряд з цим хвороба може також проявлятися різким зневодненням організму, виразковим і некротичних стоматитом, гострим геморагічним гастроентеритом , гострою нирковою недостатністю (гематурія, олігурія, нефрозонефрит) та ін Зазначені клінічні ознаки розвиваються з швидкою послідовністю, у собак часто наступають клонічні судоми, а потім вони гинуть у глибокому коматозному стані. Желтушности шкіри і слизових оболонок (жовтяниці) при геморагічної формі лептоспірозу, як правило, не відзначають.

При гострій формі тривалість хвороби складає 1-4 дні, іноді 5-10 днів, летальність може досягати 60-80%.

Підгостра форма лептоспірозу характеризується аналогічними симптомами, але вони розвиваються повільніше і менш виражені. Хвороба триває зазвичай 10-15, іноді до 20 днів, якщо є змішані або вторинні інфекції. Летальність при підгострій формі становить 30-50%.

У багатьох тварин гюдострая форма нерідко переходить в хронічну, і (або) видужуючі собаки протягом декількох місяців є лептоспіроносітелей (типове мікробоносітельство реконвалесцентами).

Жовтянична форма реєструється в основному у цуценят і молодих собак у віці 1-2 років. Хвороба може протікати гостро, підгостро і хронічно. Причому окремі клінічні ознаки хвороби, описані вище при геморагічної формі лептоспірозу, зокрема короткочасна гіпертермія до 40-4ГС, блювота з домішкою крові, гострий гастроентерит, виражена болючість при пальпації в області печінки, нирок, шлунка, кишечника та інші, часто спостерігають і при жовтушною формі.

Головна відмітна особливість жовтяничної форми хвороби - конкретна локалізація і колонізація лептоспірами печінки, що викликає важкі гепатопатіі (токсико-запальні і дегенеративні пошкодження клітин печінки) і глибокі порушення найважливіших її функцій.

Основними симптомами лептоспирозной гепатопатіі є не тільки яскраво виражена жовтяниця (желтушное забарвлення від світло-жовтого до темно-жовтого слизових оболонок ротової, носової порожнини, піхви, а також шкіри живота, промежини, внутрішньої поверхні вух та інших ділянок), але і диспепсичний синдром ( депресія, анорексія, блювота), геморагічний синдром (крововиливи в слизові оболонки, шкіру та ін), гепатолієнальний синдром (збільшення печінки та селезінки) та ін

Крім того, при жовтяничній формі, як і при геморагічної, спостерігають також гостру ниркову недостатність. В результаті комбінованого ураження найважливіших внутрішніх органів (печінки, нирок, селезінки та ін) у хворих тварин розвивається інфекційно-токсичний шок, який часто є причиною їх загибелі.

При гострому перебігу хвороба триває 1-5 днів, летальність становить 40-60%, іноді більше.

Хронічна форма лептоспірозу, як ми вже відзначали, нерідко розвивається з гострих і підгострих форм на тлі змішаних, вторинних інфекцій і (або) в результаті глибоких незворотних порушень імунної системи, функцій печінки, нирок та інших важливих органів. При хронічному перебігу клінічні ознаки хвороби слабо виражені, часто малопомітні при нормальній, іноді субфебрильної температури тіла. Спостерігаються окремі порушення діяльності шлунково-кишкового тракту, печінки, нирок та ін

Діагноз. Попередній прижиттєвий діагноз ставлять на підставі епізоотологічних даних і клінічних ознак, характерних для лептоспірозу, особливо при жовтяничній формі. Точний діагноз встановлюють за результатами лабораторних досліджень (бактеріологічних, серологічних, біохімічних та ін.)

При диференціальної діагностики насамперед виключають чуму м'ясоїдних , інфекційний гепатит , харчові токсикоінфекції та аліментарні отруєння .

Прогноз. При гострій і підгострій формах лептоспірозу прогноз в основному несприятливий або летальний.

Лікування. При лептоспірозі проводять комплексну терапію, включаючи етіотропну і патогенетичну.
Для етіотропної терапії хворих собак з успіхом застосовують гипериммунную сироватку проти лептоспірозу в дозі 0,5 мл на 1 кг маси тіла, особливо на ранніх стадіях розвитку хвороби. Сироватку вводять підшкірно, звичайно 1 раз на добу протягом 2-3 днів.

При антибіотикотерапії використовують препарати групи пеніциліну, які ефективні щодо лептоспір різних серогрупи і спірохет в цілому: бензилпеніцилін , біцилін-1, біцилін-3. Зокрема, останні застосовують для створення тривалої терапевтичної концентрації бициллина в крові. Дози: 10000 - 20000 ОД на 1 кг маси тварини 1 раз на 3 дні (2 рази на тиждень). Суспензію препарату вводять товстої голкою внутрішньом'язово (внутрішньовенно вводити не можна!). Курс лікування для припинення лептоспіреміі - від 2 до 6 ін'єкцій, проте в нирках лептоспіри зберігаються тривалий час. Застосовують також стрептоміцин в дозі 10-15 ОД на 1 кг маси тіла 2 рази на добу протягом 5 днів.

Сульфаніламіди застосовувати не рекомендується.

Патогенетична терапія включає такі основні методи і засоби: параіммунізацію (застосування імуномодуляторів - лікопіда, поліоксидонію та ін), регідратацію (використання фізіологічних водно-сольових розчинів), дезінтоксикації (гемодез та ін.) Крім того, обов'язково застосовують симптоматичну і замісну терапію, включаючи ветеринарну дієтотерапію (див. більш докладно " Парвовірусний ентерит ", лікування).

Імунітет. У тварин, що перехворіли на лептоспіроз, формується стійкий напружений імунітет, який може бути стерильним або нестерильним (у собак-лептоспіроносітелей при важкому ураженні нирок).

Патолого-анатомічні зміни. При зовнішньому огляді трупів собак, полеглих від жовтяничної форми лептоспірозу, відзначають різко виражену жовтяничну забарвлення всіх видимих ​​слизових оболонок (ротової, носової порожнини, піхви) і різних ділянок тіла. При розтині трупів виявляють жовтушність майже всіх внутрішніх органів і тканин організму (легені, печінка, нирки, селезінка, сечовий міхур та ін) Печінка збільшена, в'яла. Нирки і приниркова клітковина набряклі, при розрізі в нирках спостерігаються зміни, характерні для нефриту (пієлонефриту).

При геморагічної формі лептоспірозу в різних органах і тканинах спостерігають патологоанатомічну картину гострого геморагічного запалення: великі або численні точкові крововиливи і окремі вогнища некрозу на слизових оболонках шлунково-кишкового тракту, в легенях, нирках, сечовому міхурі, селезінці та ін Лімфатичні вузли збільшені, набряклі , мають множинні крововиливи. Крім того, вогнища некрозу і великі крововиливи виявляють в м'язовій тканині.

Профілактика. Для активної імунопрофілактики лептоспірозу собак застосовують вітчизняні та зарубіжні моно-, полівалентні (проти лептоспір двох серогруп: Icterohaemorrhagiae і Canicola) та асоційовані вакцини: моно-і полівалентні вакцини - Біовак-L, вакцина проти лептоспірозу собак (НВО "Нарвак"), вакцина полівалентна ВГНКИ проти лептоспірозу тварин та ін (Росія), Лептодог (Франція) та ін; вітчизняні асоційовані вакцини - Біовак-DPAL , Біорабік (НВО "Біоцентр"), Гексаканівак , Діпентавак (АТ Ветзвероцентр "), Мультікан-6 ( НВО "Нарвак"); зарубіжні асоційовані вакцини - Гексадог, Лепторабізін (Франція), Вангард-5Ь, Вангард-7 (США) та ін

Рекомендації з використання перерахованих вакцин викладені в табл. 1. Відповідно до настановами щодо застосування зарубіжних вакцин вказана дворазова вакцинація щенят, для дорослих тварин - однократна. За даними Ю.А. Малахов, Г.Л. Соболєва (2000 р.), така одноразова вакцинація дорослих собак тільки частково профілактірует лептоспіроз і лептоспіроносітельство протягом 4-6 місяців. Тому необхідно проводити щорічно дворазову вакцинацію всіх собак з інтервалом 2-3 тижні.

Для пасивної імунізації щенят і дорослих собак при невідомому імунному статусі в умовах неблагополучної епізоотичної обстановки по лептоспірозу, особливо при груповому утриманні тварин, рекомендується використовувати гипериммунную сироватку проти лептоспірозу, а також застосовувати метод активно-пасивної імунізації (одночасне введення вакцини і гіперімунною сироватки проти лептоспірозу собак ).

Загальна профілактика лептоспірозу полягає в строгому дотриманні комплексу ветеринарно-санітарних, зоотехнічних та організаційно-господарських заходів .

Враховуючи, що хворі тварини та собаки-лептоспіроносітелей представляють безпосередню епідеміологічну небезпеку, всі люди, які обслуговують зазначених собак, повинні строго дотримуватися заходів особистої гігієни і профілактики, включаючи вакцинацію проти лептоспірозу.

[собаколюб]

Чума м'ясоїдних (чума собак, вовків, лисиць та ін)

Висококонтагіозна вірусна хвороба м'ясоїдних тварин (хвороба Карре) характеризується лихоманкою, гострим катаральним запаленням слизових оболонок, шкірної екзантеми, пневмонією і важким ураженням нервової системи.

Збудник. РНК-вірус із сімейства параміксовірусів, має близьку спорідненість з вірусом кору людини і вірусом чуми великої та дрібної рогатої худоби. Збудник стійкий до дії зовнішніх факторів: на сонячному світлі зберігає активність до 10-14 год, при температурі мінус 20 ° С зберігається в органах полеглих тварин до 6 місяців, в крові - до 3. У виділеннях хворих тварин (кал, слиз) у зовнішньому середовищі при температурі 4 ° С вірус зберігається 7-11 днів,, при 100 ° С гине миттєво (В.Н. Сюрін та ін, 1998 р.).

Стійкість до деззасобів. По стійкості вірус відноситься до 2-й групі збудників інфекційних хвороб.

Епізоотологичеськие дані. До вірусу чуми сприйнятливі різні м'ясоїдні тварини: собаки, вовки, лисиці, шакали, песці, тхори, соболі тощо Найбільш сприйнятливий молодняк. Колостральной імунітет від імунних матерів оберігає щенят від захворювання до 2-3-місячного віку.

Відзначається відносна стійкість до чуми безпородних собак, тер'єрів, і навпаки, підвищена сприйнятливість - лайок, німецьких вівчарок, пуделів, коллі, бультер'єрів, пекінесів та ін Однак ця породна схильність в науковому експерименті не доведена.

Джерелом збудника інфекції є хворі і перехворіли тварини, які виділяють вірус у зовнішнє середовище з источение з носа, очей, зі слиною, сечею та калом. Собаки, які перехворіли чумою і не мають клінічних ознак, виділяють вірус у зовнішнє середовище до 3 місяців. Резервуаром вірусу в природі є в основному дикі м'ясоїдні, але в окремих випадках можуть бути й інші види тварин. Чума м'ясоїдних реєструється в будь-який час року, але найбільш часто навесні і восени.

Летальність може становити 80-90%.

Зараження. Для чуми м'ясоїдних характерні в основному 2 способи зараження (проникнення збудника інфекції в організм): оральний і аерогенним (респіраторний). Зараження собак відбувається при прямому або непрямому контакті з хворими або перехворіли тваринами, через інфіковані об'єкти зовнішнього середовища (корми, вода, повітря, виділення хворих тварин і різні предмети догляду за ними).

Інкубаційний період хвороби складає 3-7 днів, хоча в окремих випадках може досягати 2-3 місяців.

Патогенез. Первісне впровадження вірусу відбувається зазвичай через слизові оболонки і лімфатичні вузли (підщелепні, бронхіальні та ін,), де він розмножується, а потім з кров'ю і лімфою розноситься по всьому організму, викликаючи численні патологічні зміни в різних органах і тканинах. При цьому спостерігається загальне, всеохопне поразки найбільш важливих систем організму: дихальної, імунної, кровоносної, лімфатичної, нервової, травної, ендокринної та ін Таким чином, чуму м'ясоїдних, на нашу думку, необхідно розглядати як полісистемних хвороба всього організму, а не окремих його систем і органів.

При чумі м'ясоїдних, враховуючи специфічні властивості збудника, у хворих тварин спостерігають значні ураження лімфатичної тканини і відповідно виснаження імунної системи. Тому у перехворілих чумою тварин (собак-реконвалесцентів) формуються стійкі імунодефіцитні стани (вторинні імунодефіцити).

Чума м'ясоїдних нерідко проявляється в асоціації з іншими збудниками хвороб: аденовірозом, корона-і ПАРВОВІРУСНИЙ ентеритом , інфекційним гепатитом та ін При важких формах чуми спостерігаються секундарние бактеріальні інфекції (коки, сальмонели та ін.)

Симптоми. Для чуми м'ясоїдних характерна досить різноманітна клінічна картина хвороби, обумовлена ​​багатьма факторами: вірулентністю (ступенем патогенності) даного штаму збудника, наявністю або відсутністю асоційованих і вторинних інфекцій, а також фізіологічними особливостями заражених тварин (станом імунної системи, наявністю в організмі інших патологічних чинників , в тому числі незаразних хвороб тощо). У першу чергу при чумі уражаються слизові оболонки верхніх дихальних шляхів, травної системи, очей, що викликає гострі катаральні запалення і лихоманку.

Чума може протікати блискавично, гостро, підгостро, хронічно, а також типово і атиповий.

Блискавичний перебіг хвороби характеризується раптовим підйомом температури тіла до 40-41 ° С, значним пригніченням тварини, відмовою від корму, гострим ринітом і кон'юнктивітом . Потім різко настає коматозний стан, і тварина гине на 2-3-й день.

Гостре і підгострий перебіг хвороби триває 2-4 тижні і характеризується великою різноманітністю симптомів. У дорослих собак з сильною імунною системою чума може проявитися тільки лихоманкою і пригніченням загального стану, в таких випадках хвороба триває 3-5 днів і закінчується одужанням.

Багато авторів та ветеринарні лікарі-практики в залежності від локалізації та ступеня вираженості найбільш характерних клінічних ознак розрізняють: легеневу, кишкову, нервову, шкірну і змішану форми хвороби (В.А. Чижов та ін, 1992 р.; Н.А. Масімов , А.І. Білих, 1996 г.; І.А. Бакулов, 1997 р. та ін). Однак, як ми вже відзначали, чума м'ясоїдних характеризується полісистемного ураженням організму, тому вказане вище поділ хвороби на окремі форми є умовним.

При всьому різноманітті симптомів клінічний період (розпал хвороби) починається у більшості тварин, як правило, різким підйомом температури тіла на 1-3 ° С і гострим катаральним запаленням слизових оболонок дихальної, травної, сечостатевої та інших систем організму. При гострій формі хвороби висока температура утримується 2-3 дні, при підгострій (помірна лихоманка) - 3-5 днів; потім температура трохи знижується, але залишається вище норми на 0,5 - ° С (у різних порід собак вона може становити 39, 5-40,5 ° С).

У цей період хворі тварини мляві, в основному лежать, відмовляються від корму, але п'ють воду. У собак спостерігається сильний озноб, загальна депресія.

Слизові оболонки очей, верхніх дихальних шляхів - почервонілі, сильно набряклі, спочатку з'являються слизові, а потім рясні слизисто-гнійні витікання з очей і носа, які поступово склеюють повіки і закупорюють носові отвори. Шкіра на носі суха, тріскається і на ній утворюються глибокі зморшки, вкриті сухими гнійними корками. Собаки фиркають, часто чхають, чешуть лапами ніс. Дихання стає утрудненим (свистячим або сопучи), прискореним і становить у великих порід собак 40-60 дих. / Хв, а у дрібних - 60-80. Частота пульсу у хворих тварин також значно збільшується і становить у великих порід собак 100-130 уд. / Хв, а у дрібних - 130-170 (у цуценят ці показники відповідно значно вище).

Надалі, якщо тварини мають високу природну резистентність, хвороба приймає доброякісне прогноз, і собаки поступово одужують. При зниженій природної резистентності тварин, якщо їх лікування не проводиться, гострі катаральні запалення слизових і інших оболонок наростають, викликаючи в організмі глибокі патологічні зміни, і хвороба переходить у наступну стадію клінічного розвитку. Саме в цій стадії, залежно від вірулентності збудника і його локалізації, індивідуальної, імунологічної та вікової реактивності організму, а також від наявності зазначених вище асоційованих і (або) секундарних інфекцій, спостерігаються нові - "вторинні" клінічні ознаки хвороби, які проявляються в перерахованих нижче умовних формах.

Легенева (респіраторна) - характеризується тяжкими ураженнями дихальної системи: спочатку верхніх, а потім нижніх дихальних шляхів. При цьому послідовно розвиваються риніт, трахеїт, бронхіт , пневмонія або їх змішані форми (гострий катар верхніх дихальних шляхів, трахеобронхіт, бронхопневмонія ), які можна діагностувати при ретельній аускультації і перкусії.



Кишкова (гастроінтестинальна) - проявляється серйозними ураженнями травної системи, у тому числі гострим гастроентеритом , і супроводжується відмовою від корму, блювотою, а також запорами і проносами, що призводить до зневоднення і швидкого виснаження тварин. Калові маси містять слиз, нерідко з домішками крові.

Нервова - характеризується важкими, часто незворотними ураженнями нервової системи, які найбільш яскраво проявляються в кінці хвороби. У початковій стадії захворювання спостерігають короткочасне збудження, болючий, тривалий гавкіт, судомні скорочення, паралічі передніх і (або) задніх кінцівок, порушення координації руху. Надалі за сприятливого перебігу хвороби нервові симптоми поступово слабшають, виявляються рідше або повністю проходять. Однак у деяких тварин паралічі кінцівок або окремі нервові тики можуть тривати кілька місяців або залишитися на все життя. У разі злоякісного перебігу хвороби, коли уражається одночасно і спинний, і головний мозок, у тварин спостерігають тривалі тоніко-клонічні судоми з частковою або повною втратою "свідомості", тобто малі чи великі епілептичні напади, частота і тривалість яких швидко наростає, і тварини гинуть.

Шкірна (екзантематозний) - характеризується крім загальних клінічних симптомів хвороби появою дрібних червоних плям на внутрішній і (або) зовнішньої поверхні стегон, черевній стінці, вушних раковинах. Надалі на місці плям утворюються пухирці, наповнені прозорим або гнійним вмістом, які потім лопаються, засихають і відпадають.

Змішана - проявляється у тварин великою різноманітністю клінічних ознак, перерахованих вище. Однак при змішаній формі хвороби, так само як і при нервовій формі, основне патогенетичне значення має ступінь ураження центральної нервової системи.

Діагноз. Різноманіття форм прояву хвороби нерідко ускладнює своєчасний діагноз. Його встановлюють на підставі епізоотологічних даних, клінічних ознак, результатів лабораторних досліджень, а також патологоанатомічних змін, характерних для даної хвороби.
При гематологічних дослідженнях в початковій стадії хвороби виявляють виражену лейкопенію, тривалість якої яскраво свідчить про ступінь важкості ураження лімфатичної тканини, її виснаженні та руйнації.

Важливе значення мають докладний анамнез і епізоотологічний аналіз хвороби. При їх проведенні від власників тваринного отримують відомості: про імунопрофілактику конкретних хвороб (тип і склад вакцин, терміни та умови вакцинації), можливі джерела інфекції та механізм передачі збудника хвороби, коли, як і за яких обставин вона проявилася, умови годівлі, догляду та утримання тваринного та ін.

При диференціальної діагностики необхідно виключити хвороби, що мають подібні з чумою клінічні ознаки: аденові вірусні інфекції, парво-і коронавирусной ентерит , лептоспіроз , хвороба Ауєскі , сальмонельоз , отруєння та ін

Прогноз. При надгострий перебігу хвороби прогноз летальний (смертельний), при важких формах чуми, ускладнених змішаними інфекціями, - несприятливий, в інших випадках - сприятливий або сумнівний (невизначений).

Лікування. Терапія хворих собак при чумі, як і при багатьох інших інфекційних хворобах, найбільш ефективна на ранніх стадіях захворювання. Враховуючи, що чума м'ясоїдних є полісистемній хворобою, що вражає багато важливі фізіологічні системи організму, слід проводити науково обгрунтоване індивідуальне комплексне лікування хворих тварин.

Залежно від спрямованості терапевтичного впливу виділяють такі основні види терапії:

- Етіотропна - терапія, спрямована на усунення причини хвороби (при інфекційних хворобах це вплив безпосередньо на збудників інфекцій);

- Патогенетична - терапія, спрямована на різні ланки патогенезу хвороби, тобто вплив безпосередньо на патологічні процеси розвитку хвороби з метою їх переривання або
ослаблення (застосування дезінтоксикаційних, загальнозміцнюючих та інших засобів);

- Симптоматична - терапія, спрямована на ліквідацію або ослаблення окремих проявів хвороби (використання болезаспокійливих, серцевих та інших засобів);

- Замісна - терапія, спрямована на заміщення фізіологічних функцій, порушених хворобою, зокрема введення в організм необхідних речовин, вироблення яких знижена або припинена (застосування водно-сольових розчинів, вітамінів та ін.)

Під терміном "комплексне лікування" слід розуміти всі зазначені вище види терапії: етіотропну, патогенетичну, симптоматичну і замісну. Для здійснення комплексного лікування застосовують специфічні і неспецифічні лікарські засоби.

Специфічні лікарські засоби (надалі - специфічні засоби) - імунні сироватки, імуноглобуліни, антибіотики, хіміотерапевтичні препарати використовують в основному для проведення етіотропної терапії і в деяких випадках для патогенетичної.

Неспецифічні лікарські засоби (надалі - неспецифічні засоби) застосовують у патогенетичній, симптоматичної та замісної терапії.

Специфічні засоби спрямовані на придушення або знищення збудника хвороби в організмі тварин. Для цього використовують моновалентну гипериммунную сироватку проти чуми м'ясоїдних, а також полівалентні сироватки: проти чуми, парвовірусного ентериту і аденовірусних інфекцій м'ясоїдних (Вітакан-С); проти чуми парвовірусного, коронавирусной ентеритів і аденовірусних інфекцій собак (Гіскан-5). Зазначені сироватки, а також противокоревой гамма-глобулін використовують з лікувальною і профілактичною метою внутрішньом'язово або підшкірно в дозах відповідно до настанов щодо їх застосування. Наприклад, Гіскан-5 з лікувальною метою вводять собакам масою до 5 кг в дозі 1 мл, понад 5 кг - 2 мл 1-3 рази з інтервалом 12-24 год залежно від тяжкості патологічного процесу.

Для придушення бактеріальних асоційованих (змішаних) і секундарних (вторинних) інфекцій, які часто проявляються при важкому перебігу хвороби, рекомендується застосовувати поряд з широко відомими антибіотиками (ампіцилін, бензилпеніцилін , левоміцетин , гентаміцин та ін) антибіотики з широким спектром дії, в тому числі цефалоспорини (цефалоридин, цефалексин, цефрадін та ін), напівсинтетичні пеніциліни (азлоцилін, мезлоцилін, піперацилін та ін), а також аміноглікозидні антибіотики третього покоління (амікацин, тоброміцін та ін.) Зазначені антибіотики широкого спектру дії слід використовувати при гіпертермії у високих дозах протягом декількох днів до повної нормалізації температури тіла відповідно до настановами щодо їх застосування.

Крім того, для придушення бактеріальних інфекцій, викликаних грамнегативної мікрофлорою і стафілококами, в останні роки з успіхом застосовують сучасні хіміопрепарати: пефлоксацин, ципрофлоксацин (ципробай) та ін Вони вигідно відрізняються від інших хіміопрепаратів, так як не викликають важких алергічних реакцій і до них не виникає звикання (Н.П. Ларіонова, 1999 р.).

Неспецифічні засоби при чумі м'ясоїдних, враховуючи яскраво виражені імунодепресивні властивості збудника хвороби, мають дуже важливе значення для стимулювання захисних сил організму, особливо його імунної системи. Протягом останніх 10 років ми успішно випробували на великій кількості собак і кішок нові вітчизняні імуномодулятори (імуностимулятори) - полиоксидоний, вегетан (вітан), ликопид, галавіт та інші) для неспецифічної імунопрофілактики та імунної терапії при різних інфекційних хворобах собак, у тому числі при чумі. Зокрема, полиоксидоний і вітан проявили високу ефективність не тільки як імуностимулятори, але і як дезінтоксіканти. При їх використанні значно підвищується результативність комплексного лікування; препарати добре поєднуються з різними противірусними, антибактеріальними, антимікозну (протигрибковими) і симптоматичними засобами. Поліоксидоній і вітан застосовують внутрішньом'язово або підшкірно в дозі 3-6 мг на 20-40 кг маси собаки, курс лікування - 3-5 ін'єкцій через 1 день.

Для нормалізації порушених функцій організму хворих тварин, зокрема при вираженій гастроинтестинальной формі хвороби, застосовують засоби, спрямовані на дезинтоксикацию, відновлення водно-електролітного балансу і гемодинаміки. Для цього використовують оральне введення водно-сольових розчинів Регідрон, глюкосалан та інших в обсязі 40-50 мл на 1 кг маси (див. настанови по застосуванню).

Застосовують також анальгетики, антипіретики (жарознижуючі), серцеві, протисудомні, седативні та інші препарати. Застосування імунодепресивних засобів, зокрема глюкокор-тікоіди, протипоказано.

Імунітет. У собак-реконвалесцентів (перехворілих тварин) формується, як правило, тривалий міцний імунітет.

Патологоанатомічні зміни. При зовнішньому огляді трупа відзначають зазвичай загальне виснаження тварини, навколо очей і носа-скоринки засохлого слизисто-гнійного ексудату. Зміни у внутрішніх органах різноманітні, залежно від форми хвороби та її тривалості. Найбільш виражені

Патологоанатомічні зміни спостерігають при тривалому перебігу хвороби. У бронхах, легенях відзначають гострі катаральні запалення, у тому числі трахеобронхіт, бронхопневмонію, катарально-гнійну бронхопневмонию.

Слизові оболонки шлунка, тонкого і товстого кишечника - з численними крововиливами, ерозіями, іноді виразками. Часто виявляють дрібні точкові або полосчатиє крововиливи на слизових оболонках дванадцятипалої, прямої кишки і сечового міхура. Печінка пухка. Речовина головного мозку гіперемійоване, набряково.

Профілактика. Для специфічної імунопрофілактики чуми м'ясоїдних застосовують моновакцини (Вакчум, вакцини з штаму ЕПМ, Мультікан-1 та ін), вітчизняні асоційовані вакцини ( Біовак , Владівак , Гексаканівак , Діпентавак , Мультікан-4, 5, 6, 7) і зарубіжні асоційовані вакцини (Бівіровакс, Вакцідог-комбі, Вангард-5, 7; Гексадог, Нобівак DHPPi та ін.)

[собаколюб]

Парвовірусний ентерит (Parvovirus enteritis)

Висококонтагіозна вірусна хвороба собак, що характеризується в основному гострим геморагічним ентеритом, зневодненням організму, лейкопенією і міокардитом .

Збудник. ДНК-вірус, відноситься до сімейства Parvoviridae роду Parvovirus. Існує два різновиди парвовіруса собак (ПВС): ПВС-1 і ПВС-2. Найбільш небезпечний патогенний ПВС-2, який обумовлює гострі ПАРВОВІРУСНИЙ ентерити у собак. За імуногенним властивостям ПВС-2 близький до збудників панлейкопении кішок і ентериту норок. Збудник ПВС-2 дуже стійкий в навколишньому середовищі і при кімнатній температурі може зберігатися в інфікованих об'єктах протягом 6 місяців (П.Ф. Сутер, 1994, 1998 рр..; PM Гаскелл, М. Беннет, 1996, 1999 рр..).

Стійкість до деззасобів. Вірус відноситься до 2-й групі стійкості збудників інфекційних хвороб (див. табл. 1).

Епізоотологичеськие дані. Як самостійна хвороба парвовирусного ентерит собак вперше був зареєстрований в 1976 р. в Бельгії, в 1978 р. - у США, а потім у 1978-1981 рр.. - В Австралії, Канаді, Англії, Італії, Франції та ін У Росії вперше хвороба зареєстрована приблизно в 1983 р. В даний час парвовірусний ентерит собак входить до групи 5 найбільш поширених в Росії інфекційних хвороб собак.

Джерело збудника. Важливо відзначити, що вірусні ентерити (гастроентериту) у собак може викликати не тільки збудник ПВС-2, а й інші віруси: коронавірус , ротавірус, вірус чуми м'ясоїдних , інфекційного гепатиту , змішані інфекції та ін Так, наприклад, в Австралії при патологоанатомічному розтині собак, що хворіли ентеритами, були виявлені: в 30% випадків - парвовирус собак, в 2,6% - вірус чуми м'ясоїдних і в 2% - коронавірус собак (П.Ф. Сутер, 1994, 1998 рр..).

Зараження. Відбувається в основному фекально-оральним способом через інфіковані ПВС корми і воду, а також контактним-прі обнюхивании і облизуванні безпосередньо хворих тварин або інфікованих ними об'єктів зовнішнього середовища.

Інкубаційний період при парвовирусного ентериті становить зазвичай від 4 до 10 днів, а у 1-2 місячних цуценят - 1-3 дні.

Патогенез. Захворювання схильні собаки будь-якого віку, але найбільш сприйнятливі до хвороби щенята у віці від 2 до 16 тижнів. Це пояснюється тим, що збудник ПВС-2 особливо швидко розмножується в клітинах з високим рівнем мітозу (основна форма клітинного поділу), а у щенят у віці до 4 тижнів активно діляться клітини міокарда, пізніше - клітини лімфоїдної тканини, кісткового мозку і епітелію кишкових крипт (Р. Янсон та ін, 1983 р.). Найбільш часто хвороба спостерігають у цуценят, отриманих від невакцинованих сук.

Симптоми. Залежно від ступеня вираженості клінічних ознак умовно поділяють три основні форми хвороби: серцеву, кишкову і змішану.

Серцева форма (міокардітная) характеризується насамперед гострим ураженням міокарда (вірусний міокардит) і спостерігається, як правило, у щенят у віці від 2 до 8 тижнів. Хвороба настає раптово і протікає блискавично. Цуценята відмовляються від корму та води, не можуть самостійно смоктати молоко у матері. У хворих тварин спостерігають різку слабкість, задишку, серцево-судинну недостатність; пульс аритмічний, слабкого наповнення. Цуценята гинуть протягом 24-48 год в стані колапсу .

Кишкова форма (Інтестинальна) - найбільш типова форма парвовірусного ентериту. Протікає зазвичай в гострій, іноді в підгострій формах. Головними ознаками хвороби є тривала і нестримне блювання повторюється багаторазово протягом декількох діб, повна відмова від корму (анорексія) і води. Необхідно підкреслити, що на відміну від інших кишкових вірусних хвороб ( чума м'ясоїдних , інфекційний гепатит та ін) при парвовирусного ентериті собаки протягом 1-3 днів не п'ють воду, молоко та інші рідини. Це обумовлено великими катаральними або геморагічними ураженнями тонкого і товстого кишечника, які викликають різкий біль.

Діарея (пронос) з'являється у тварин через 1-3 дні після початку блювоти і триває від 2 до 10 днів.

Калові маси спочатку слизові, потім стають водянистими, кривавими з характерним смердючим запахом. Нестримне блювання і тривалий пронос викликають сильне зневоднення організму і відповідно - глибокі порушення гомеостазу (відносної динамічної сталості внутрішнього середовища і стійкості основних фізіологічних функцій організму). У хворих тварин відзначають різку слабкість, значне виснаження, серцево-судинну і легеневу недостатність і ін

Змішана (комбінована) форма хвороби характеризується різними ознаками серцево-судинної, травної та дихальної систем організму. Спостерігається у тварин з ослабленою імунною системою, у щенят, отриманих від невакцинованих сук, а також за наявності асоційованих інфекцій (адено-, корона-, ротавірусних та ін.) Клінічні ознаки хвороби дуже різноманітні. Крім описаних вище симптомів додатково зазначають катаральні запалення верхніх і нижніх дихальних шляхів.

Температура тіла при гострій формі хвороби в початковій стадії часто підвищується до 40-41,5 ° С, зберігається на цьому рівні 2-3 дні, потім або поступово нормалізується (сприятливий прогноз), або швидко знижується нижче 37 ° С (летальний, чи несприятливий прогноз).

Гематологічні показники в перші 2-5 днів характеризуються вираженою лейкопенією (2-4 тис. в 1 мм 3 крові), а також зниженням моноцитів. Надалі за сприятливого прогнозу спостерігають зсув лейкоцитарної формули вліво, значний лейкоцитоз (понад 20 тис. в 1 мм 3) і моноцитоз.

Діагноз. Встановлюють на підставі епізоотологічних даних, клінічних ознак хвороби, патологоанатомічних змін і результатів лабораторних досліджень. Останні мають виключно важливе значення в диференціальної діагностики різних вірусних, бактеріальних та інших кишкових інфекцій. Для лабораторної діагностики парвовірусного ентериту собак використовують методи ІФА, РДА, РГГА, електронної мікроскопії (фекалій від хворих тварин) та ін

При диференціальної діагностики слід виключити корона і ротавірусні ентерити, кишкову форму чуми, інфекційний гепатит, кампилобактериоз, лямбліоз, сальмонельоз , незаразні гострі гастроентерит.

Прогноз. У разі незворотних порушень гомеостазу тварини гинуть через 2-4 дні після початку хвороби. При більш тривалому перебігу хвороби (підгостра форма) і правильному лікуванні ймовірність одужання зростає.

При надгострій формі хвороби смертність серед цуценят при груповому утриманні може досягати 80-95%, при індивідуальному (кімнатному) - 50-60%, а при гострій формі відповідно 30-50% і 20-30%.

Лікування. Через різноманіття прояву клінічних ознак хвороби необхідно здійснювати індивідуальне комплексне лікування тварин.

На основі аналізу та узагальнення опублікованих даних різних вітчизняних і зарубіжних авторів, а також власних багаторічних досліджень нами розроблена комплексна система лікування дрібних домашніх тварин, хворих на кишкові вірусні ентеритами (гастроентеритами). Ця комплексна система лікування, успішно апробована на великій кількості собак і кішок, включає в себе етіотропну, патогенетичну, симптоматичну і замісну терапію (див. більш докладно " Чума м'ясоїдних ", лікування).

Для етіотропної терапії хворих тварин залежно від точності поставленого діагнозу використовують такі засоби:

- При попередньому діагнозі (симптоматичному, клінічному), коли немає впевненості в диференціальної діагностики хвороби, рекомендується застосовувати полівалентні гіперімунні сироватки - проти парвовірусного ентериту і чуми м'ясоїдних; проти чуми, ПАРВОВІРУСНИЙ інфекції та вірусного гепатиту м'ясоїдних, а також полівалентні імуноглобуліни;

- При остаточному (точному) діагнозі, встановленому на підставі клінічних, лабораторних та інших досліджень, необхідно використовувати насамперед моновалентний імуноглобулін і (або) моновалентну гипериммунную сироватку проти парвовірусного ентериту собак.

Зазначені специфічні засоби вітчизняного виробництва (ЗАТ "Ветзвероцентр", НВО "Нарвак" та ін) рекомендується використовувати в початковій стадії хвороби 1-2 рази на добу (залежно від тяжкості хвороби) протягом 1-3 днів відповідно до настановами щодо їх застосуванню. За наявності змішаних інфекцій необхідні ін'єкції системних антибіотиків протягом 3-7 днів.

Патогенетична терапія включає в себе такі основні методи і засоби:

- Параіммунізація - застосування неспецифічних антигенів або індукторів параіммунітета для стимулювання неспецифічного імунітету. Для цього використовують імуномодулятори нового покоління: ликопид, полиоксидоний, вегетан, (вітан), галавіт, ріботан та інші (див. більш докладно " Чума м'ясоїдних ", лікування). Слід зазначити, що імуномодулятори ликопид, полиоксидоний і деякі інші є також гарними дезінтоксікантамі, що дуже важливо при вірусних кишкових інфекціях;

-Регідратація - введення фізіологічних водно-сольових розчинів; розчинів, збагачених глюкозою, вітамінами та іншими речовинами, що компенсують зневоднення організму. З цією метою застосовують в основному парентеральний метод введення. Для внутрішньовенного введення рекомендуємо використовувати наступні водно-сольові збалансовані розчини, що випускаються в Росії медичною промисловістю: ацесоль, дисоль, трисоль, лактасоль, квартасоль та ін Для підшкірного введення рекомендуємо застосовувати наступний розчин, який можна приготувати безпосередньо в момент необхідності: у герметично закупорені флакон ізотонічного розчину натрію хлориду (0,9%) об'ємом 200 мл (промислова стерильна закупорювання!) ввести 20 мл 40% глюкози і 4 мл 5%-ного розчину аскорбінової кислоти. Вводити підшкірно з розрахунку 30-100 мл розчину на 1 кг маси тварини на день;

- Дезинтоксикация - застосування спеціальних засобів для знешкодження отруйних речовин в організмі і їх виведення. Для цього застосовують гемодез, квартасоль, реополіглюкін та ін;

- Десенсибілізація - використання спеціальних засобів для зниження чутливості організму до певних антигенів, наприклад до чужорідних білків гіперімунних сироваток та ін З цією метою зазвичай використовують неспецифічні десенсибілізуючі засоби (антигістамінні та ін);

- Загальностимулюючі і полівітамінні препарати застосовують для підвищення загальної резистентне ™ організму, відновлення нормального обміну речовин і т.д.

Симптоматична терапія передбачає дозоване застосування протиблювотних і протидіарейних препаратів, а також болезаспокійливих (анальгезирующих), протизапальних, кровоостанавливающих, серцевих та інших засобів, які доцільно вводити парентерально (Не перорально!). Дози, методи введення і курс лікування зазначеними препаратами наводяться вище.

Замісна терапія при парвовирусного ентериті, як і при інших кишкових інфекціях, спрямована насамперед на заміщення та поступове відновлення порушених фізіологічних функцій шлунково-кишкового тракту - процесів травлення і всмоктування, а також функцій тонкого і товстого відділів кишечника. З цією метою в перші 2 дні після припинення блювоти хворим тваринам не можна давати ніяких кормів (голодна дієта). Однак при цьому проводять інтенсивну регідратацію хворих тварин, використовуючи різні водно-сольові розчини, збагачені глюкозою, аскорбіновою кислотою, та ін

Годування. На 3-й день після припинення блювоти хворим тваринам призначають ветеринарну дієтотерапію.

Ветеринарна дієтотерапія, або лікувальне годування - метод лікування тварин, що полягає в застосуванні спеціально складених раціонів і режимів годівлі. Ветеринарна дієтотерапія включає в себе замісну, десенсибілізуючу та інші види.

Замісна дієтотерапія, спрямована на заповнення відсутніх організму поживних і біологічно активних речовин, грає виключно велику роль у лікуванні та повне одужання тварин при хворобах травної системи, особливо при вірусних кишкових інфекціях.

Замісна дієтотерапія передбачає збалансоване годування тварин, максимально щадний режим для слизової оболонки шлунково-кишкового тракту, включення в раціон натуральних дієтичних легкозасвоюваних продуктів, а також 4-5-кратний прийом корму невеликими порціями. В даний час в Росії є широкий асортимент готових консервованих і сухих кормів для лікувального годування тварин (понад 20 найменувань вітчизняних і зарубіжних фірм).

Імунітет. У дорослих собак-реконвалесцентів формується в основному напружений тривалий імунітет. Однак у перехворілих щенят у віці до 3 місяців через недостатню імунологічної зрілості організму можуть виникати імунодефіцитні стани. У зв'язку з цим необхідна щорічна вакцинація тварин.

Патолого-анатомічні зміни. При парвовирусного ентериті відзначають сильне виснаження тварин і великі катаральні і геморагічні запалення тонкого і товстого відділів кишечника (особливо худої, клубової та ободової кишок), а також міокардити і набряки легенів.

Профілактика. Для активної імунопрофілактики парвовірусного ентериту широко використовують вітчизняні та зарубіжні моновакцини Біовак-Р, Парвоваккарніворум (Росія), Нобівак-Р, Парводог, Прімадог (Франція) та ін; асоційовані вакцини: Нобівак DHPPi , Біовак-РА, Біовак-DРА , Мультікан-2, 4, 6, Гексаканівак , Пентаканівак (Росія); Вакцідог, Трівірокан , Гексадог (Франція); Вангард-5, 7 і багато ін

Для пасивної імунізації щенят, отриманих від невакцинованих сук, і (або) при неблагополучною епізоотичною обстановці, особливо в розплідниках і клубах собаківництва, рекомендуємо застосовувати моноспеціфіческой імуноглобуліни або моновалентние гіперімунні сироватки проти парвовірусного ентериту собак, а також інші полівалентні сироватки (див. більш докладно етіотропна терапія).

Загальна профілактика вірусних кишкових інфекцій, особливо при груповому методі утримання тварин, полягає в дотриманні комплексу ветеринарно-санітарних, зоотехнічних і організаційно-господарських заходів. Основні з них:

- Охоронно-обмежувальні заходи при вмісті, перевезеннях тварин і участі їх у масових заходах (виставки тощо);

- Обов'язкове профілактичне карантирование знову надходять тварин протягом 30 днів;

- Збалансоване годування, правильне утримання (з урахуванням вікових груп) і раціональне використання тварин;

- Планові профілактичні заходи з дезінфекції, дезінсекції, дератизації приміщень та інші.

[собаколюб]

Піроплазмоз собак (Piroplasmosis canum)

Крім собак, пироплазмозом хворіють єнотовидні собаки, лисиці та інші хутрові звірі. Збудник пироплазмоза локалізується в еритроцитах, іноді в плазмі крові, нейтрофілах, мононуклсарах та ін


Збудник Піроплазмоз - паразит Piroplasma canis (Babesia canis). Має великі розміри, ніж піроплазми інших тварин. Майже повністю заповнює весь еритроцит. На початку захворювання частіше зустрічаються одиночні паразити. Потім збільшується число парногрушевідних форм.

Епізоотологичеськие дані. Піроплазмоз частіше зустрічається в середній зоні Європейської частини Росії, на Уралі, в Західному Сибіру, ​​на Україні, в Криму, на Кавказі і в інших країнах.

Переносниками збудника піроплазмозу собак є дорослі іксодові кліщі роду Dermacentor.

Зараження. Збудник передається кліщами трансоваріально. Кліщі нападають на собак навесні з настанням теплої погоди і появою першої рослинності. Весняна спалах супроводжується найбільшою кількістю хворих собак. Восени, як правило, число хворих тварин невелике. Частіше хворіють мисливські та службові собаки, високопородні.

Інкубаційний період хвороби 6-10, рідше 20 діб.

Симптоми пироплазмоза собак. Перший підйом температури у собак спостерігається після відпадання першої напивається самки кліща.

Розрізняють гостре (у лисиць ще й сверхострое) і хронічний перебіг хвороби.

Гостре протягом пироплазмоза характеризується підвищенням температури тіла до 41-42 ° С, утримується протягом 2-3 діб. Собаки стають апатичними, млявими, відмовляються від корму, дихання важке, прискорене.

Слизові оболонки ротової порожнини і очей спочатку гіперемійовані, а потім стають анемічними з жовтяничним відтінком. У важких випадках зуби також стають жовтяничними. Пульс слабкий, ниткоподібний (до 36-48 ударів на хвилину). На 2-5-у добу з'являється гемоглобінурія - "кровомочка". Хода стає утрудненою, особливо слабшають задні кінцівки, з подальшим парезом і паралічем. Розвивається атонія кишечника. Зазначені ознаки реєструються протягом 3-7 діб. Потім температура знижується до субнормальной (36-35 ° С), і хвороба, як правило, закінчується летально.

Хронічний перебіг пироплазмоза спостерігається у собак з підвищеною резистентністю організму, а також в безпородних і раніше перехворіли піроплазмоз. Температура тіла підвищується до 40-41 ° Стільки в перші дні хвороби, потім нормалізується. Тварини швидко стомлюються, апетит погіршується. Періоди поліпшення стану змінялися депресією. Запори чергуються з проносами. Характерні ознаки - прогресуюча анемія і кахексія. Тривалість хвороби 3-6 тижнів. Видужання наступає повільно - від 3 тижнів до 3 місяців.

Діагноз. Піроплазмоз діагностують лише після дослідження мазків крові, забарвлених за Романовським. При диференціальної діагностики піроплазмоз необхідно диференціювати від лептоспірозу , чуми , інфекційного гепатиту .

При лептоспірозі , на відміну від піроплазмозу, спостерігається гематурія (у сечі відстоюються еритроцити), при пироплазмозе гемоглобінурія (при відстоюванні сеча НЕ прояснюється). Інфекційний гепатит протікає з лихоманкою постійного типу, анемічним і желтушностью слизових оболонок, але колір сечі, як правило, не змінюється.

Лікування. Високоефективним засобом є азідін ( беренил ), який застосовують у дозі 0,0035 г / кг маси тіла, внутрішньом'язово, у вигляді 7%-ного водного розчину. Якщо температура тіла на 2-й день не знижується, то ліки вводять повторно. Можна застосовувати й інші протівопіроплазмідозние засоби: ефективно внутрішньовенне введення тріпанблау (тріпансінь) у формі 1%-ного розчину на 0,3-0,4%-ном розчині хлористого натрію в дозі від 0,5 до 1,0 мл / кг маси тіла ; пироплазмин (акапрін) вводять підшкірно у вигляді 0,5%-ного водного розчину в дозах 0,5-2,0 мл одній тварині; діамідинів призначають внутрішньом'язово або підшкірно в дозі 1-2 мг / кг в 10%-ном розчині дистильованої води.

Перед лікуванням специфічними препаратами необхідно застосувати серцеві засоби ( кофеїн , камфорне масло ). Обов'язково застосовують також проносні, тонізуючі і крововосстанавлівающіе препарати.

Після одужання собак необхідно обмежити в русі протягом 10-15 діб. Не експлуатувати перехворілих мисливських собак в поточному сезоні.

Імунітет. Після одужання спостерігається нестерильний імунітет тривалістю 1-2 роки.

Профілактика. Профілактика піроплазмозу спрямована на попередження нападу кліщів на собак. Для цього використовують інсекто-акарицидні засоби: нашийники, краплі на холку, спреї, шампуні. На російському ринку широко представлені наступні високоефективні препарати: Фронтлайн Комбо Спот-он, Фронтлайн Спот-он, Фронтлайн Спрей, Адвантікс (Advantix), Больфо нашийник (Bolfo) , Больфо аерозоль (Bolfo) , Больфо пудра (BOLFO) , Hartz ® UltraGuard, Hartz ® UltraGuard PLUS.

У місцях, де піроплазмоз спостерігається постійно, службовим собакам в літній період кожні 10 днів вводять азідін, що попереджує захворювання. При поїздках в неблагополучні з піроплазмозу зони собакам з профілактичною метою вводять протівопіроплазмідозний препарат (азідін в дозі 2,5 мг / кг маси тіла).

[Гранітний]

Дякую,Іра,за надану інформацію.Нажаль мені не вдалось пройти одну з цих хвороб(парвовірусний ентерит) з моїми 3-місячними вижлятами РГ."Хлопчик" і "дівчинка" пішли за "міст райдуги" за 5 днів.Але в мене питання інше.Мої домашні випадово хлюпнули моєму Рг 250 мл холодного молока з холодильника.На сьогодні в нього пропав голос. Чи це нескладне катаральне ураження ВДШ? Чи слід чекати щось серйознішого(напр.пневмонії)Буду вдячний за консультацію.
P.S. Чому питаю?Наш ветеринар на морі.

[собаколюб]

а температура яка?

[Гранітний]

Не вимірював,бо дуже верткий у мене собака.Але ніс холодний,настрій хороший.Не схожий на хворого.Чи може дати йому якийсь антибіотик для профілактики?

[собаколюб]

антибіотик для профілактики??????!!!!! дурниця.
для профілактики - вітаміни... як ковтає, шию витягує?

[Гранітний]

Ковтає добре,шию не витягує,загальна активність " зашкалює ".Голос починає "прорізуватися" при "наступних гавках",але не відразу.

[собаколюб]

дайте вітаміни і свіжі сирі яйця(1 в день) і зараз нехай менше гавкотить(створіть такі умови, щоб було менше зовніш. подразника)

[Гранітний]

Дякую,Іра!

[собаколюб]

немає за що! звертайтесь

[бригадирь]

Сьогодні вранці виявив в вольєрі ,що хтось попісяв кров"ю....Враховуючи ,що вечером Найда відмовилася від їжі і весь час пасивна ,то неважко було і здогадатися хто....Зателефонував ветові ,каже відразу вези її до мене.Коли вів її до машини ,знову попісяла кров"ю....
Поміряв температуру ,невиявилося ,прийняла на "груди" відразу чотири уколи...Поклав діагнос ,що кліщ...Завтра знову на прийом...Блін вже три неділі тримаю їх закритими ,нікуди невиходжу з ними ,а воно і так знайшлося...Переживаю .аби Джуля незахворіла...

[Сівенков]

В мене Бой піраплазмоз підхватив того року двічі весною та осини .Маю провіриний рецепт лікування .
(1) РОЗЧИН НАТРІЮ ХЛОРИДУ 0,9%(фізрозчин) в/в один раз в день протягом трох днів .
(2) Азідін по 3 мл в/м першого та третього дня .
(3) Панангін 5мл в/в перших два дні .
(4) Тіотразолін 2.5% 2мл в/в перших два дні .
(5)Есінсіале 5мл в/в (з кровою набрати та повільно вводити щоб небуло реакції ).перших два дні .

[бригадирь]

Здається вирівнялося.....Отримали 10 уколів..Апетит,цвіт сечі,активність здається все на місці...

[бригадирь]

І знову "здрастє".....Пираплазмоз дубль два.... На один крок нікуди невиходили з вольєру і у Найди знову сиклі кров"яні...Сьогодні вже отримали 4 уколи.

[WAWA]

Імунітет слабенький, тому знову захворіла.
А коли родити має?

[бригадирь]

Має на днях,незнаю,що з того вийде ,хочби сама викарабкалась....Тількищо повернулися із чергових процедур....Короче вет каже ,що кліщі плодяться як блохи....Розповідає,щ ознімає кліщів і кладе їх в політеленовий пакет,так наступного дня приходить ,а їх там декілька сотень як мікроби...То нехай 100 вижеве....Спанієля тепер лікує ,так 30 із вух тільки витягли і третій день неможуть вирівняти йому температуру....

[hanter39]

Мішо, а Найда ким вязана??? Я думав Джуля повязана тільки Дінго...

[бригадирь]

Та виявилося ,що вагітна ...ЇЇ коли привезли до мене то якраз було помітно по петлі ,що період в"язки тількищо минув...В попереднього господара є молодий карпатець без доків ,то мабуть він і покрив...

[hanter39]

Да, отак і займаємося селекцією і розведенням...саме головне що обдуманим та спланованим з правильно підібраними парами...

[бригадирь]

В ночі Найда народила 6 мертвих цуциків....Цуцики всі розвинуті ,що вказує що до останнього токсичного укусу кліща і уколів все було гаразд і плоди розвивалися правильно...Покищо відмовляється від їжі,п"є воду ,геть заслабла....Телефонував ветові ,домовилися щоб до вечора відлежалася ,а потім на процедури....

[собаколюб]

Шкода малечу!
Зараз головне, щоб Найда всіх родила... І перевірка ввечері, то вже пізно!
Сам добре двума руками з двох сторін, натискаючи! Якщо маєш, то вколи окситоцин

[бригадирь]

Роди почалися іще вчора в обід...

[собаколюб]

То вже пізно!
Будем надіятись...

[бригадирь]

Життя заставило шукати більше інформації про піроплазмоз, його лікування... Надибав цю статтю лікаря ветеринара. Не як догма звичайно, але багато корисної інформації:

"О проблемах лечения пироплазмоза Лилия Баязитова Пироплазмоз.
Мифы и реальность. Каждый год, начиная с апреля, на различных форумах любителей собак начинается истерия: опять начался сезон активности клещей. Опять пироплазмоз! Даются сводки “ с фронта »: сколько собак заболело в близлежащих окрестностях, сколько выжило, скольким “ не повезло »… Надо отметить, что уровень заболевания пироплазмозом неуклонно растет год от года. Но так ли фатально это заболевание? Так ли ужасны его последствия, описываемые на просторах интернета? Я очень долго, почти 25 лет жила в местности, где пироплазмоз был (и остается) бичом всех любителей собак. Мое первое знакомство с ним произошло в далеком 84-ом, в августе месяце. Все мало-мальски заинтересованные хорошо знают, что именно в это время происходит второй подъём активности клещей. Я, в то время молодой специалист, приехала домой после окончания ветеринарного института, на работу еще не устроилась… Заболела моя собственная собака, восьмимесячная колли. Диагноз я выставила сразу, с этим проблем не было. Проблемы начались, когда я обратилась на местную ветстанцию: “ Какой еще пироплазмоз? Чего выдумала! Нет, ничего у нас нет. У нас вообще никакого пироплазмоза нет, у тебя есть, вот и лечи! » Я не буду утверждать, что сказано было именно так, но смысл сказанного был именно таков. Я подняла все свои знакомства, оббегала все санэпидстанции, все больницы в поисках чего-то мало-мальски подходящего, но так ничего и не нашла. Но пока я металась в поисках «чего-нибудь “, моя собака постепенно вышла из ступора и начала понемногу есть. В течение где-то двух недель она самостоятельно очапалась и обрела прежнюю форму. Что интересно, пироплазмозом она бoльше никогда не болела, несмотря на то, что мы продолжали гулять в лесу. Хотя, как я понимаю, долгое время была носителем пироплазмы и “ награждала » ею клещей… Итак, первый вывод: утверждение, что если ничего не делать, то собака обязательно погибнет — ложное утверждение. В этой статье я попытаюсь объяснить патофизиологию пироплазмоза и что же все-таки происходит при данном заболевании. Возможно это поможет некоторым собаководам лучше понять, как именно надо лечить их питомцев и чего не надо делать ни в коем случае. Патофизиология. Итак, давайте немного пройдемся по патофизиологии пироплазмоза (бабезиоза). Ваbesia (или Piroplasma) является простейшим одноклеточным, паразитирующим в эритроцитах (красных кровяных тельцах).Переносчиками бабезий являются иксодовые клещи, при укусе которых бабезия со слюной клеща попадает в кровь. Далее, в течение нескольких дней, бабезия размножается в эритроцитах (этот период может длиться от одного до нескольких дней, он называется скрытым или инкубационным периодом). Затем, при накоплении бабезий в клетках крови, происходит их выход в кровяное русло, что сопровождается массовым разрушением красных кровяных телец. Вот с этого момента, собственно, и начинается проявление клинических признаков. Клинических симптомов заболевания я коснусь позже. А сейчас мы посмотрим, что происходит в этот момент в собачьем организме. Функция красных кровяных телец (эритроцитов) состоит в переносе кислорода к органам и тканям за счет содержащегося в эритроцитах гемоглобина. Но незаключенный в физиологическую оболочку, так называемый “ свободный » гемоглобин является ядом для организма. При разрушении эритроцитов происходит именно выход свободного гемоглобина в кровяное русло и за счет этого начинается интоксикация. Клинически это выражается в подъеме температуры, вялости, отказе от корма. В норме в организме всегда происходит физиологическая замена эритроцитов, т.е. небольшое количество состарившихся кровяных телец постоянно разрушается и одновременно образуются новые, молодые клетки. Гемоглобин разрушенных эритроцитов утилизируется печенью и выводится с мочой и калом. Но в данной ситуации печень не в состоянии справиться с утилизацией такого количества гемоглобина, развивается так называемая “ гемолитическая желтуха », т.е. фактически начинается воспаление печени (гепатит), вызванное избыточным содержанием в крови свободного гемоглобина. Еще один момент: сразу после проявления заболевания собака, как говорит хозяин, “ писает кровью », т.е. моча имеет насыщенный цвет венозной крови. Это выходит свободный гемоглобин и называется это явление “ гемоглобинурией ». Не надо путать этот термин с “ гематурией », когда при некоторых заболеваниях с мочой выводятся неразрушенные эритроциты. Гемоглобинурия продолжается очень непродолжительное время, затем моча становится насыщенного коричневого цвета, так называемая моча цвета темного пива, как у больных гепатитом, когда с мочой выводится большое количество билирубина (промежуточного продукта распада гемоглобина). Второй из наиболее значимых аспектов этого заболевания: гемоглобин является переносчиком кислорода, но в свободном состоянии, вне эритроцитов, он не способен выполнять свою функцию. Как следствие, развивается гипоксия (недостаток кислорода) в органах и тканях. Проявляется это одышкой, учащением сердцебиения. Вследствие уменьшения количества эритроцитов развивается анемия (слизистые оболочки становятся бледными). Есть еще третий, четвертый и еще много отправных моментов в патофизиологии пироплазмоза, но я ограничилась только этими, чтобы не забивать голову ненужными деталями. Постаралась изложить материал как можно доступнее, с учетом различной степени подготовки читателей, хотя возможно кому-то все это давно известно. Но просто из общения с клиентами я знаю, что мало кто реально представляет, что же на самом деле происходит в организме при том или ином заболевании. Итак, исходя из вышесказанного, становится ясно, что при заболевании пироплазмозом в первую очередь страдает печень. Физиологическую функцию печени в организме можно коротко описать одним словом: фильтр. Существует много других функций, но эта основная. И главной ошибкой ветврачей при лечении пироплазмоза является то, что они не щадят печень. Дается слишком много препаратов с которыми пораженная печень просто не в состоянии справиться, в результате печень страдает сильнее, а собака загружается еще больше, желтеет, слабеет и очень часто все заканчивается очень печально… Я проанализировала очень много схем лечения пироплазмоза, выложенных в интернете и вынуждена с сожалением констатировать, что они практически не оставляют нашим питомцам шансов на выживание. Нет, какой-то процент выживает, но как говорится, выживает сильнейший, в нашем случае более молодой, еще необремененный хронической патологией. Лечение. Главным при лечении пироплазмоза всегда было, есть и будет специфическое противопаразитарное лечение. Без него обойтись никак нельзя, поэтому его проводим в любом случае. Специфическими препаратами для лечения кровепаразитарных заболеваний всегда были лекарственные краски. Я начинала лечить пироплазмоз метиленовым синим (то, что сумела найти в конечном счете в небогатом ассортименте советских стационаров того периода). Его, если мне не изменяет память, использовали в наркологических диспансерах для снятия интоксикации. Именно из наркологии и реанимации происходили мои первые ампулы. Эффект был, и неплохой. Но вводить метиленку надо было внутривенно, что создает определенные сложности для простого владельца собаки. До сих пор помню изумительный изумрудо-зеленый цвет мочи после введения сего медикамента… Сейчас в ассортименте ветврачей есть очень много различных препаратов, но все они делятся на две большие группы: препараты, содержащие диминазен ацетурат, и препараты на основе имидокарба. Более распространенными в ветеринарной практике до недавнего времени были производные диминазен ацетурата, это всем известные азидин, беренил, верибен, диамидин, пиросан и т.д. Все они, как правило, очень эффективны при кровопаразитарных заболеваниях, но у них всех есть одно НО — все они содержат в своем составе мышьяк и очень токсичны. При превышении дозировки очень часто можно получить симптомы отравления мышьяком (характерные тонические судороги). Причем существуют партии этих препаратов, в которых содержание мышьяка повышено и зачастую уже вторая инъекция, предписанная инструкцией, давала неврологические симптомы. Как избежать осложнений? * Соблюдать очень точно дозировку, предписанную инструкцией. * Никогда не вводить препарат «на глазок», не зная точного веса собаки, и лучше ввести чуть меньше, чем превысить дозировку. * И несмотря на предписание в инструкции «повторить инъекцию через 24 часа», не делать вторую инъекцию, если животному стало заметно лучше после первой. Далее, обращу внимание, что препарат лучше разводить водой для инъекций, а не физраствором, и вводить внутримышечно, а не подкожно (хотя инструкцией они тоже допускаются). Очень распространенная ошибка начинающих ветеринаров: не получив ожидаемого эффекта после предписанного двухкратного введения препарата, они продолжают его инъекции, что в конечном счете приводит к отравлению пациента «мышьяксодержащим препаратом» и очень часто заканчивается гибелью пациента. Если не наступает улучшения, то чаще всего либо это был не пироплазмоз, а другое заболевание, либо вы имеете дело с другим заболеванием помимо пироплазмоза (так называемое сочетанное заболевание), либо с побочным действием какого-то из медикаментов. Вторая, более современная группа — это препараты на основе имидокарба. Это имидосан, недавно появившийся фортикарб, корбезия и т.д. Читала в интернете мнение, что по сравнению с привычными азидином, верибеном и т.д. этот препарат менее эффективный. Но использовав его на практике, могу сказать, что работает (во всяком случае могу поручиться за корбезию и имидосан) прекрасно, в отличие от первой группы не обладает таким выраженным токсическим эффектом, легче переносится собаками (за исключением момента введения, очень болезненный при инъекциях). И обращаю внимание, что в отличие от азидина, беренила и иже с ним, которые очень быстро выводятся из организма, препараты на основе имидосана могут использоваться для профилактики пироплазмоза, т.е. вы вводите дозу препарата животному и в течение месяца-полутора (точные сроки указаны в инструкции к препарату для каждого вида животного и для каждого паразита) ваша собака защищена от заболевания. Даже если она подцепит клеща-переносчика, бабезия (пироплазма) не сможет размножится в крови, она будет попросту уничтожена в организме животного, подвергнутого обработке. Но лично я бы не советовала слишком увлекаться химиопрофилактикой пироплазмоза, потому как отдаленные эффекты препарата неизвестны. Ну разве уж если слишком велика вероятность заражения. И то, я предпочла бы лечить по факту заболевания (лечебная доза препарата в два раза ниже, чем профилактичаская), нежели регулярно профилактировать. Кроме специфического лечения все схемы предписывают обязательное симптоматическое лечение. Но вот тут то и кроется ловушка для простаков. Именно здесь начинаются всевозможные осложнения. Все абсолютно схемы предписывают капельницы и массу всевозможных абсолютно необоснованных и ненужных, а зачастую просто опасных для ослабленной собаки препаратов. Попробую рассмотреть некоторые препараты с точки зрения их «полезности» при пироплазмозе… Но сначала немного теоретических рассуждений. Как я уже писала, при этом заболевании в первую очередь страдает печень. Поэтому в своей практике я всегда придерживалась принципа: максимально щадящий режим для печени, т.е. минимум медикаментов (думаю, что все согласятся со мной, что практически любой медикамент — это «химия в чистом виде»), только самое необходимое и очень тщательно взвешенные дозировки. До этого принципа я дошла в процессе личной практики, выявления ошибок (как моих личных, так и чужих) и их тщательного анализа. Попробую пояснить. Как я уже писала, специфическое противопаразитарное средство я использовала всегда, без этого никак не обойтись. НО, если у собаки не было иктеричности (желтушности видимых слизистых оболочек), то я практически никогда не капала. Собак видела всяких, на 1-2-3 день заболевания, видела после других клиник… Но если не было желтушности, практически всегда обходилась без систем. Практически — потому что есть исключения из любого правила. Но об этом, может быть, скажу позже, сейчас об общей закономерности. Итак, в моей практике лечения системы были необязательны, а только по показаниям. Организм, если ему не мешать и не нагружать лишними лекарствами, сам прекрасно справляется с утилизацией и выведением свободного гемоглобина. Питье без ограничений — этого как правило достаточно. Если имеется в наличии желтушность (я получала таких собак от других врачей, мои как правило не желтели), то капала только солевые растворы и изотонический раствор глюкозы (физраствор, Рингера, дисоль, трисоль, ацесоль,… 5%-ную глюкозу). И помните, гепатологи всегда говорят «печень любит сладкое». Что нельзя назначать и использовать при пироплазмозе *** Никаких плазмозамещающих растворов, особенно гемодез (он часто дает у собак анафилактический шок, мне хватило одного случая в моей практике и нескольких случаев у других врачей, чтобы понять это и навсегда исключить этот препарат из «своей аптеки“). Для назначения полиглюкина не вижу никаких показаний, он используется при больших кровопотерях для поднятия давления и возмещения объема циркулирующей крови. Ну и плюс ко всему, любой плазмозамещающий раствор — это слишком большая нагрузка на печень, конкретнее, на пораженную печень. *** Фуросемид — я встречаю этот препарат практически во всех схемах лечения пироплазмоза. Полагаю, что этот препарат был добавлен в схему лечения каким-то умником, краем уха услышавшем о “ методе форсированного диуреза ». Но во первых, метод форсированного диуреза включает в себя помимо использования фуросемида еще кое-какие составляющие, a во-вторых, он используется только в условиях стационара, а еще точнее реанимации…. Я все чаще и чаще вижу, как легко используют некоторые врачи этот препарат, причем даже не удосужившись назначить одновременно препараты калия. Молодая собака со здоровым сердцем возможно и перенесет инъекцию фуросемида, но возрастная, да еще с проблемами сердца… Скорее всего это будет для нее фатально. Теория гласит, что никогда нельзя назначать фуросемид без препаратов калия, потому как фуросемид увеличивает выведение калия, необходимого для нормальной работы сердца! Но даже с назначением оного я бы никогда не рискнула… Лет 5-6 назад ко мне попала на лечение собака, приехавшая из другого города. Хозяйка, моя бывшая клиентка, привезла мне его на лечение после безуспешного скитания по клиникам своего города, именно после лечения «от пироплазмоза» у одного из местных докторов. Этот чудесник пришел по вызову, с порога поставил диагноз и следом залепил три укола. Всю жизнь говорила своим клиентам, что никогда не позволяйте делать вашей собаке ничего, кроме одной единственной инъекции азидина (беренила, верибена, диамидина и т.п.). А здесь хозяйка даже не поинтересовалась, что было сделано, так что для меня это навсегда осталось загадкой. Собаке после посещения ветеринара резко стало плохо. Хозяйка с собакой в охапку понеслась по клиникам, везде пожимали плечами, разводили руками, прокапывали в лучшем случае 200 мл глюкозы за 20 минут и отправляли домой. Где-то через неделю после начала лечения она привезла ее своей матери, предоставив мне сомнительную честь заниматься лечением. Надо сказать, что до фатального лечения с помощью трех чудодейственных уколов, проблем со здоровьем у собаки никогда не было, ему шел третий год и это был метис, жизнерадостный и абсолютно безпроблемный в плане здоровья. И хозяйка собаки, и ее мать — врачи-биохимики, т.е. с анализами у меня не было никаких проблем. Первый же развернутый биохимический анализ показал, что у собаки полиорганная недостаточность, т.е. почечная и печеночная ндостаточности одновременно. Уж не знаю, что можно было вколоть для этого… Времени было упущено слиском много, надежды у меня не было… но категорически сказать нет у меня не хватило смелости… При почечной недостаточности всегда нарушается выведение калия, уровень его в плазме у пёсы нарастал катострофически, и вот здесь я решила-таки использовать побочное действие фуросемида, тем более противопоказаний по другим пунктам не было (фуросемид нельзя использовать при почечной недостаточности в фазу анурии). Сделала однократно минимальную дозировку. Повторная биохимия показала, что калий резко упал ниже нормы, пришлось добавлять препараты калия. Но единственное, что я четко уяснила после этого случая, что фуросемид можно назначать только под контролем биохимии и восполнять недостаток калия исходя из рассчетных норм в зависимости от содержания его в сыворотке (это может сделать любой врач-реаниматолог, но вот ветврачи этому точно не обучены)… Да и не вижу я показаний к применению фуросемида при пироплазмозе… Но одно могу сказать точно — именно этот препарат является причиной столь высокой смертности собак при пироплазмозе, точнее при его лечении. Именно его применение в конечном счете является причиной развития декомпенсированной сердечно-сосудистой недостаточности и, как следствие, отеков легких, головного мозга и прочих прелестей, кои врачи обычно списывают на осложнения от пироплазмоза… *** Препараты железа. Одно время было модно назначать при пироплазмозе, до сих пор встречаю в некоторых схемах. Дело в том, что препараты железа, особенно назначаемые внутривенно или внутримышечно, способны спровоцировать развитие желтухи. В первую неделю заболевания организм и так перенасыщен железом сверх всякой меры… да и химия это, как ни крути… *** Гормоны… что касается гормонов, не вижу абсолютно никакого повода для их назначения при пироплазмозе. Что можно использовать, но с осторожностью Я не отрицаю того факта, что при пироплазмозе сердце страдает всегда, большей частью от гипоксии, и тахикардия присутствует всегда, как компенсаторное явление. Но вот предлагаемые в большинстве схем способы коррекции (кордиамин, сульфакамфокаин и иже с ними)… несерьезные, скажем так. Степень коррекции зависит от состояния сердца конкретного животного… Но если сердце нуждается в коррекции, я бы прокапала поляризующую смесь, как минимум… Гепатопротекторы… Теоретически показания к применению препаратов этой группы есть всегда. Все зависит от того, что и как использовать. Все препараты этой группы можно условно разделаить на две группы: синтетические и на натуральной растительной основе. К синтетическим я бы отнесла аналоги метионина (гептрал) и эссенциале. Травяные — это те, что изготовлены на основе трав. Исходя из вышесказанного, я конечно же предпочла бы те, что сделаны на основе трав. Дело вкуса, конечно, но, во-первых, не стоит нагружать и без того загруженную печень химией. Эссенциале, рекомендуемый практически в каждой схеме, не люблю, еще с тех пор, как моя подруга, врач-инфекционист, в разговоре обронила, что никакого эффекта от эссенциале у своих пациентов не замечала, кроме того, что на нем резко подскакивают ферменты (для несведующих поясню, что ферменты могут повышаться только в одном случае, если идет лизис (разрушение) печеночных клеток). Да и я его, этого эффекта, особо не замечала… Гораздо эффективнее, на мой взгляд, препараты на растительной основе: карсил, силибор, легалон… Но от той же подруги, по роду своей деятельности очень много занимающейся гепатитами, я узнала о травяном препарате на основе солянки холмовой. Именно она мне рассказала, что если больной гепатитом «ни на чем не шел» (перевожу со специфической врачебной терминологии — при применении всех возможных медикаментов не показывал видимых улучшений), то при добавлении гепатосола очень быстро в биохимии крови начинали появляться улучшения, снижались ферменты, снижался уровень билирубина. Я тоже использовала этот препарат в своей практике — результатами была довольна. Но в большинстве случаев я обходилась без гепатопротекторов. Далее, с целью быстрейшего восстановления гемоглобина я назначала витамин В 12 (источник кобальта, необходимый для синтеза гемоглобина и в конечном счете для восстановления необходимого количества эритроцитов), но не в супердозах, а в нормальных физиологических дозировках, и не гаммавит, а именно цианкобаламин, который можно купить свободно в любой аптеке. Попробую объяснить, почему именно так… Я отношусь к старой школе ветеринаров, я очень настороженно отношусь ко всяким новинкам и прежде чем скакать и радостно хлопать в ладоши, я предпочитаю сначала попробовать препарат, составить о нем свое мнение, а потом уж решить, буду ли я его использовать или исключу из своего списка медикаментов навсегда. Ну это присказка. А суть в том, что тема моей дипломной работы в институте была: «Клинико-гематологические показатели норок при аэрозольном введении витаминов В 1 и В 12 в условиях биогеоценоза зверосовхоза…» ну далее не суть важно. Мы брали три подопытные группы норок одного возраста, условия содержания и кормления которых, естественно, были одинаковы, и вводили первой группе смесь витаминов B 1 и B 12, второй — эти же витамины, но по-отдельности, третьей, контрольной группе не вводили ничего. Кровь брали у всех животных до начала эксперимента и затем каждые 10 дней. Если до начала обработки клинико-гематологические показатели во всех трех группах были одинаковы (конечно, не в абсолютных цифрах, но расхождение было статистически приемлемым), то к концу эксперимента разница в результатах была очень большой и, что самое главное, статистически достоверной. В третьей, контрольной группе показатели остались на прежнем уровне, в двух подопытных произошло улучшение показателей (поднялся гемоглобин, возросло общее количество эритроцитов, возросло содержание гемоглобина в одном эритроците и т.д.), но во второй группе, где витамины вводились раздельно, показатели были лучше в два раза относительно первой группы, где витамины вводились совместно. И одним из выводов моей дипломной был: при совместном введении витаминов группы В (в одном шприце, из одного флакона) происходит снижение их эффективности почти в два раза, возможно за счет взаимной инактивации… Именно поэтому я никогда не использую смесь витаминов группы В. Многие источники обычно советуют при восстановлении после пироплазмоза диету, богатую белком. Вопрос очень спорный. Печень в таком состоянии, а в особенности если спровоцирован гепатит, не любит большого количества белка. При гепатитах всегда рекомендовалась диета со сниженным содержанием белка. Я бы порекомендовала использовать лечебный корм. Но хозяев собак, чьи питомцы ели натуралку, я всегда предостерегала от кормления большим количеством мяса и мясопродуктов… Хотя при лечении «одним уколом» собаки, как правило, очень быстро восстанавливались и начинали есть привычный рацион. Коротко коснусь назначения антибиотиков. Любой антибиотик — это лишняя нагрузка на печень, поэтому я старалась избегать немотивированного его назначения. Антибиотик назначается только по показаниям и только тот, что является наиболее щадящим для печени. Общеукрепляющие. Препараты типа кокарбоксилазы, АТФ, рибоксина… Как в той песенке: «пользы было от него (то есть от них) — как с козла молока, но и вреда однако тоже никакого“… В некотором роде тоже химия, но если верить инструкциям, улучшающая обменные процессы и улучшающая общее состояние больного. Иногда использовала, чаще нет. Но из всех трех отдавала предпочтение рибоксину (положительно действует на печень, на сердце и обладает одним побочным эффектом — снимает гипоксию тканей… что, как мы уже знаем, имеет место быть при пироплазмозе). И в заключение я хотела бы сказать: “ Не надо бояться пироплазмоза, при незапущенных случаях он легко лечится одним уколом. А все осложнения в 99% случаев провоцируются слишком интенсивным лечением ». Вы, конечно, можете не согласиться с моим мнением, это ваше полное право. Вы можете продолжать интенсивно лечить своих питомцев от пироплазмоза, а потом разводить руками, что вот мол, не повезло… А можете делать так, как делала я на протяжении более 20 лет. Для меня лично пироплазмоз — банальное заболевание, которое в подавляющем большинстве случаев лечится одним уколом."

[собаколюб]

Бой у Сашка також часто ловить піроплазмоз! Вже сам навчився лікувати...

[ПАВЛО МИХАЦЬ]

http://belkavet.ru/sobaki/piroplazmoz/p ... akcina.htm

[Сівенков]

Да протаку вакцину не чув .А ви Павло Баса такою прививали чи як