МІФ ЧИ РЕАЛЬНІСТЬ ?
Міфи про те, що українці були свинопасами і гречкосіями розповсюджуються і до тепер, і те що нічого в своєму житті не творили і не винаходили. Однак багато українців у короткі часи волі і часи гноблення були високоповажними людьми, які творили культуру, її берегли і примножували. Однією із культурних віток, яка формувалася з розвитком України, було і є полювання, яке інтенсивно велося на багатих дичиною та птахством українських землях. Розвиток полювання формувало свій світогляд і традиції народу, зокрема зв’язаних з цим заняттям, це сприяло розвитку знарядь полювання, а тим більше таких незамінних помічників при полюванні як собаки. Серед всієї гами порід формувалася і порода гончих - одна з самих давніх мисливських собак.
Завдання гончої - найти звіря, підняти його і переслідувати по сліду, як правило, з особливим голосом. Це різко виділяє її серед інших порід мисливських собак, і така особливість роботи гончої надає шарму полюванню.
Проте і серед гончаків існують свої різновиди, які працюють по тому чи іншому звіру, в тих чи інших умовах. На даний час на території пострадянського простору найбільш розповсюдженими породами гончаків є російська гонча, англо російська гонча (російська ряба гонча) і естонська гонча, які в основному використовуються при полюванню на зайця і лисицю. Безперечно, коли один із вищезгаданих гончаків, або декілька, піднімають зайця чи лисицю - серце радується і в душі щось тріпоче і веселиться, при заливистій пісні гону. Проте коли постійно віддаляється гін і зникає десь вдалині, а через деякий час чути постріли, в душі теж починається відчуття, але в цьому випадку неспокою і тривоги, за свого любимця, так як однією з властивостей гону гончаків російського, англо-російського і естонського є довгий час переслідування звіра. Це є не завжди зручним у невеликих за площею мисливських угіддях, які відводяться під полювання, і часто гончаки заходять у інші угіддя і інші райони, що підвищує ризик їх втрати, проте Український мисливець має можливість дещо знизити свої переживання полюючи зі своєю вітчизняною породою Українським карпатським гончаком. (Український Гірський Гончак).
Багато хто може сказати, що не існує і не існувало ніякої української породи карпатського гончака, проте на противагу таким висловлюванням можна привести заперечення і докази. Підґрунтя для цього є чимале, адже навіть не дак давно, у 1986 р. відомий вітчизняний кінолог Ю.Букатевич в книжці “Мисливське собаківництво ” [1] дає точний опис цієї невизнаної породи і зазначає що станом на 1.01.1985 р. в Україні було 19 карпатських гончаків, так згідно племінної книги цього періоду в відрізку між 1950 і 1976 роком було обліковано і взято в племінну роботу 13 російських, 7 карпатських, 10 естонських гончаків, 85 курцхаарів, 44 дратхари, 5 англійських та 3 ірландських сетерів, 8 лайок, 22 спанієлі, 15 пойнтерів, 20 такс, 132 фокстер'єри, 14 угорських лягавих [2]. Ще одним підтвердженням існування даної породи є старі фотографії, а також архівні дані, зокрема у організаціях Українського товариства мисливців та рибалок.
Обласні ради УТМР, які займались мисливським собаківництвом на теренах Радянського союзу вели облік, контролювали племінну діяльність та видавали документи на право полювання щодо карпатських гончаків, підтвердженням чого є виявлені ентузіастами свідоцтва на цих мисливських собак, видані Закарпатською обласною радою УТМР , ще у 1973 роках.
Цих доказів тривалого існування мисливських собак цієї породи можна було б зібрати значно більше, якби до спільної роботи по їх пошуку взялись не тільки ентузіасти, а й відповідні громадські організації, що здійснювали роботу по мисливському собаківництву.
Загалом же ця порода існує дуже давно і успішно застосовується на ловах у гірських районах України. Кола, близькі до національної Федерації мисливського собаківництва України, вже кілька раз думали зареєструвати цю породу, але поки що безуспішно, але менше з тим, вона існує далеко не в одиничних екземплярах. Є й люди які займаються розведенням цих собак вже десятки років.
Достоїнства карпатського гончака вже давно оцінили мисливці Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської та інших областей, в основному карпатського регіону.Карпатський гірський гончак легкий, злобний до звіра, сміливий легко апортує, дрібну дичину, добре гонить лунким голосом підранків, а також подає голос над забитим звіром. Він рано береться за роботу, легкий на ходу. Ласкавий та відданий господарю, дуже недовірливий до чужих, що зменшує можливість його викрадення.
Зовні карпатський гончак нагадує звичайного гончака і відрізняється лише ростом, мастю, заокругленими вухами та іншим. Масть в основному чорна. Лише надбрівні дуги, морда, нижня частина шиї і ноги руді або темно жовті. Допускаються білі цятки на лобі, грудях, лапах та кінці хвоста.
Однією із достоїнств карпатського гончака є його відмінна робота по великому звіру, такому як кабан, олень, лось, і час переслідування дрібної дичини (зайця, лисиці, козулі) є не таким довгим, як РГ, РРГ та ЕГ, що дає можливість раціонально використовувати час на полюванні, так як можна зробити більше загінок довго не очікуючи собаки з перших загонів, і при цьому менше собака виснажується. Ще однією фізіологічною особливістю карпатця є будова стопи, а саме подушки ніг відрізняються від інших гончаків, що при переслідуванні звіра по гірській місцевості та твердій тропі знижує травматизм та зношення подушок, що в свою чергу збільшує час роботи собаки у невтомленному стані.З погляду знавців та карпатських мисливців карпатський гончак найкращий собака для полювання в горах бо він поєднує в собі найліпші якості лайки та гончака. Йому ніпочому глибокий сніг та гострі кам’янисті розсипи. Але ці ж переваги використовуються мисливцями не тільки у гірській місцевості.
Існує два типи Карпатських гончаків, що різняться між собою за ростом і мастю. Так гончаки яких використовують у низинах – більші за зростом,чорної в рум'янах масті (55-65 см в холці), а ті що працюють високо в горах - менші (48 -55 см), рудої або чорно рудої-масті в жовтих рум'янах (підпалинах).
Любителі породи зорганізувались т.з. клуб Карпатського гончака і насамперед збираються та хоча б переписати всіх особин, що нині живуть у наших Карпатах. (Їх не є аж так багато, можливо близько сотні і слід визнати, що умови їх утримання часто дуже жахливі.)
Нині ентузіасти цієї справи гуртуються на форумі мисливського інтернет-порталу http://carpathound.com.ua/forum/, На черзі узгодження питання готовності власників собак до планової роботи під наглядом фахівців, аби уникнути нинішнього дещо хаотичного схрещування. Звичайно не зайвим було б, якби серед можновладців або бізнесменів знайшовся спонсор цієї благородної справи, адже щоб зберегти породу необхідно підібрати людей, дати їм гідну зарплатню, створити для них матеріальну базу. Треба погодитись з любителями карпатського гончака, що лише патріотизму ентузіастів буде замало і потрібні крупні грошові вливання, які, швидше за все, ніколи не окупляться. Чи є така людина нині в Україні, патріот українського ловецтва, який готовий це зробити? Поки що не спостерігається. А шкода, бо навіть маленька Естонія з двома мільйонами мешканців має естонську гончу. Наші сусіди білоруси за короткий час, проникнувшись національною ідеєю, спромоглись зареєструвати у себе національного білоруського гончака. На базі цього ж карпатського гончака виведено та зареєстровано до десятка порід гончих в багатьох країнах Європи. Нас же більше 40 млн і…нічого.
Все це говорить про необхідність проведення роботи, по відродженню породи на теренах нашої країни та реєстрації її як національної Української породи, яка десятки років вже використовується українськими мисливцями на полюванні, але може бути втрачена назавжди через нашу байдужість….
...Стандарт породи...
Український карпатський (гірський) гончак (великий)
Український гірський гончак — собака міцного типу конституції. Висота в холці у псів 55 — 65 см., у сук 52 — 62 см.
Масть. Чорна з різко виділеними рудими підпалинами на морді, надбрівних дугах, грудях, внутрішній і зовнішній стороні кінцівок, на пальцях, на нижній стороні хвоста до 1/3 або 1/2 його довжини. Трапляються і не є недоліком малі білі плями на лапах, грудях, лобі, на кінці хвоста.
Шерсть. На голові, ногах і вухах коротка шовковиста, на решті тіла довша, жорстка, щільно прилягає до тіла. Добре розвинуте підшерстя.
Шкіра, м'язи, кістяк. Шкіра щільна, еластична, без зморшок. Мускулатура суха, добре розвинута. Кістяк міцний.
Голова. Клиноподібна, пропорційна, невелика, суха. Черепна коробка довжиною дорівнює довжині морди, потиличний виступ виражений слабо. Перехід від лоба до морди плавний. Мочка носа чорна, широка, розкрита. Губи м'ясисті, добре прикривають зуби, без брилів.
Очі. Темно-карі, середньої величини, з косим прорізом вік, білок ока прихований, краї повік темні.
Вуха. Тонкі, закруглені, висячі в формі трикутника, середньої величини, переднім краєм прилягають до голови, посаджені трохи вище лінії очей.
Зуби та прикус. Зуби міцні, рівні, білі, прикус ножицеподібний.
Шия. Середньої довжини, м'язиста, досить груба, в розрізі овальна.
Груди. Широкі, глибокі, ребра спущені до ліктів і нижче.
Живіт. Піднятий вище лінії грудей.
Спина. Пряма, м'язиста.
Круп. Широкий, трохи похилий.
Передні кінцівки. Прямі, сухі, костисті і м'язисті. При огляді спереду прямі й паралельні. Відстань від ліктів до кінця лап дорівнює половині висоти собаки в холці. Розріз передпліччя овальний, лікті завернуті назад.
Задні кінцівки. Сухі, костисті, м'язисті. При огляді ззаду — прямі й паралельні. Кути з'єднань скакальних суглобів добре виражені.
Лапи. Овальної, або круглої форми, пальці стиснуті, кігті чорні, спрямовані в землю.
Хвіст. Шаблеподібний, в основі товстий, до кінця тонкий (морквою). Довжина хвоста - до скакального суглоба. В стані спокою опущений і вигнутий шаблеподібно, в збудженні піднятий дещо вище лінії спини.
Український карпатський (гірський) гончак (малий)
Український гірський гончак — собака сухого та міцного типу конституції. Висота в холці у псів 44 — 52 см., у сук 42 — 50 см.
Масть. Чорна або руда з різко виділеними рудими або жовтими підпалинами на морді, надбрівних дугах, грудях, внутрішній і зовнішній стороні кінцівок, на пальцях, на нижній стороні хвоста до 1/3 або 1/2 його довжини. Трапляються і не є недоліком малі білі плями на лапах, грудях, лобі, на кінці хвоста.
Шерсть. На голові, ногах і вухах коротка шовковиста, на решті тіла довша, жорстка, щільно прилягає до тіла. Добре розвинуте підшерстя.
Шкіра, м'язи, кістяк. Шкіра щільна, еластична, без зморшок. Мускулатура суха, добре розвинута. Кістяк міцний.
Голова. Клиноподібна, пропорційна, невелика, суха. Черепна коробка за довжиною дорівнює морді, потиличний виступ виражений слабо. Перехід від лоба до морди плавний. Мочка носа чорна, широка, розкрита. Губи м'ясисті, добре прикривають зуби, без брилів.
Очі. Темно-карі, середньої величини, з косим прорізом вік, білок ока прихований, краї повік темні.
Вуха. Тонкі, заокруглені, висячі, у формі трикутника, середньої величини, переднім краєм прилягають до голови, посаджені трохи вище лінії очей.
Зуби та прикус. Зуби міцні, рівні, білі, прикус ножицеподібний.
Шия. Середньої довжини, м'язиста, досить груба, в розрізі овальна.
Груди. Широкі, глибокі, ребра спущені до ліктів і нижче.
Живіт. Піднятий вище лінії грудей.
Спина. Пряма, м'язиста.
Круп. Широкий, трохи похилий.
Передні кінцівки. Прямі, сухі, костисті і м'язисті. При огляді зпереду прямі і паралельні. Відстань від ліктів до кінця лап дорівнює половині висоти собаки в холці. Розріз передпліччя овальний, лікті завернуті назад.
Задні кінцівки. Сухі, костисті, м'язисті. При огляді ззаду — прямі й паралельні. Кути з'єднань скакальних суглобів добре виражені.
Лапи. Овальної, або круглої форми, пальці стиснуті, кігті чорні, спрямовані в землю.
Хвіст. Шаблеподібний, в основі товстий, до кінця тонкий (морквою). Довжина хвоста - до скакального суглоба. В стані спокою опущений і вигнутий шаблеподібно, в збудженні піднятий дещо вище лінії спини.
Тимчасовий стандарт...
