Моя нова стаття надрукована в газеті "Полювання та риболовля" 2015 р. квітень
В оригіналі:
"«Дурний пес»
Що людині потрібно для щастя? Одним потрібні безмірні багатства та розкоші, іншим, щоб сім’я була здорова та міцна. А от справжнім мисливцям-гончатникам до повного щастя у житті необхідно мати ще і вірного помічника на полюванні, від чийого співу серце билося б частіше, очі наповнювалися б слізьми, а душа летіла десь далеко за обрій Та не кожному гончатнику вдається хоч раз у житті мати такого собаку.
Горіло вогнище, два гончатники мовчки пили чай, який тільки що закипів на хижих язиках полум’я. Не заладилося сьогодні нагонка молодої вижлівки, вона ніяк не могла помкнути звіра, а коли досвідчений гончатник і сам витоптав русачка в густому малиннику, за якигось десять хвилин згубила слід.
Леонідович на сьогодні більше ходити лісом не хотів. Туга його взяла за колишніми полюваннями. В голові прокручувалися колишні гони, голоса його вихованців, вдалі постріли і смішні промахи. Від цих спогадів на лиці гончатника з’явилася скупа і малопомітна посмішка, він поправив рукою ще густе, але в сивині волосся і так, ніби про себе почав розказувати молодому колезі гончатнику:
- Ох і не вистачає, Рома, сьогодні нам Дона. Та і не тільки сьогодні, вже два роки він не скрашує наші полювання. Не стало мого гонця… як і більшість справжніх мисливських собак не помер своєю смертю – одних знімають вовки на гону, інші потрапляють в нещасні випадки, а Дона отруїли…
Знову настала тиша. Леонідович відставив кружку недопитого, ще паруючого чаю, неспішно курив сигарету, ніби смакуючи дим. Потягнувся до висячого на кущі латунного, трішки затертого і потемнілого горна, провів рукою по його згину і неспішно почав розказувати далі:
- Не було у мене ніколи не робочих гончаків, але російський рябий гончак Дон з- поміж інших вирізнявся неймовірною в’язкістю, майстерністю, нестомчивістю. Бувало наст, всі чотири ноги вже кровлять – а він ганяє! Дон до мене попав випадково. Я в той час тримав російського рябого гончака, батька Дона Разбоя, що йшов по Амуру і Найді Хілінського - хороша в’язка тоді вийшла. Так от, приїхав до мене один дядько Колодій, пов’язати свою вижлівку Емму, що йшла по Ковалкіних собаках. Поїхали ми з Юрієм Васильовичем Букатевичем, щоб спочатку послухати її в полі – сподобалася. Гарна, породна така собі. Пустили в полаз - пішла, побудила, ганяє! Запросили ми власника цієї вижлівки на одні випробування, наступні – спрацювала двічі на диплом третього ступеня - раз по зайцеві, раз по лисиці, тоді ще більше «трошки» і не давали по лисиці. Після цього ми і пов’язали її з Разбоєм. Друг мій, Льоша, від цієї в"язки забрав собі два аліментних щеняти, Дона і Ладу. Ну взяв, тай взяв собі. Я більше не звертав уваги на цю в’язку. Вперше я їх почув на полюванні, коли їм було по вісім місяців. Працювала тоді тільки Лада по зайцеві. Дон позаду бігав і підтявкував їй за компанію. Протримали вони так тоді того зайця хвилин сорок, точно! Прополював тоді, Льоша, з таким смичком, та й перше поле було досить результативне, багато стріляли з-під них звіра. Закінчується сезон. Дзвонить до мене він, каже: " Приїжджайте, Леонідовичу, забирайте Дона, бо дурна собака, ДУРНА СОБАКА!, приїжджайте подивитеся, але сьогодні, бо тато такий вже лихий…" Сідаю, їду, заходжу в двір, бачу бігає Дон в вольєрі, питаю, чого ж «дурний» він?. "А зараз побачите",- каже друг! Випускає він Дона з вольєра. Той на повних махах перестрибує паркан, такий під 1,8 м і за городами розчиняється… «От бачите, бачите дурний який»! Виходимо ми за город, а там кар’єр, Не дійшовши до нього, чуємо, там вже гін стоїть. Три круги і вилітає лисиця, незабаром і вижлець по сліду, парато йде, і сходять зі слуху. «От бачите, бачите який дурний, і так буде тепер до ранку, а той більше!». Пішли ми в сторону, куди пішов гін. Пройшли кілометрів 5, бачимо, а там такий очерет росте, кінця не видно…і пес працює в ньому, по тому ж лисику. Ну, з горем пополам ми там відловили Дона. Приходимо додому, а там батько Льоші – «старший мисливець села Бубнівка» говорить: «Бачите, Леонідовичу, що за дурний пес, ми в ріллю, а воно щось побудить і цілими днями десь ганяє. Буває зранку вийдемо з хати, чути, що ще жене». Ну, я його на повідок і додому. Так у мене з"явився кращий Гонець, який коли-небудь у мене був! Негонних днів не було у нього. Букатевич тоді і приказку склав «Нету Дона, нету гона!». Тоді я зрозумів який мені самородок попався, тоді я і почав по- справжньому полювати!
Молодий гончатник з відкритим ротом слухав кожне слово свого наставника, старався усе запам’ятати, все ввібрати наче губка, дізнатися щось цікаве та навчитися. А Леонідович підкуривши ще одну сигарету, з ностальгією почав розказувати про колишні полювання:
- Коли зявився Дон, я перейшов на полювання невеликими колективами, два-чотири мисливця і вижлець. Одного разу подзвонили до мене Анатолій Оборонков і Сергій – лягашатники. Просять, щоб я їм показав класичне полювання з гончаками на зайця. Зранку сіли в машину і поїхали. Вибрали не сильно густий ліс. Їдемо, замети високі, мороз градусів 17. Поки їхали, позашляховик садили рази три-чотири. З однієї сторони до лісу так і не пробилися, тому в с. Чернятин поставили на окраїні машину і 1,5 км по коліна в снігу йдемо до лісу. Повезло нам тоді, через снігопад лис не «гуляв» - сидів по норах. На пів дорозі до лісу пускаю Дона. Поки дійшли, Дон вже щось ганяє. Так, як хлопці перший раз полюють з гончаками, прошу, щоб на першому кругу зайця не били. Постояли, зайчика подивилися, гін послухали. Ось вже другий круг, Толя питає, чи можна стріляти? Кажу: "Пропусти, на третьому добудеш." Ну на третьому відомий курцхаарист здобуває свого першого гонного русачка! Далі 5 хв і Дон знову побудив. В цей раз нам попався професор! Заєць швидко покидає ліс і виривається в поле. А на полі невеликий наст стоїть. Косого тримає, а собака провалюється – дуже погана тропа для гону. Заєць мчить до села, на дорозі робить скидку і на сади. Стоїмо, чекаємо на круг. Години дві чекали. Аж тут бачимо, летить на нас той русак. Анатолій, з свого МЦ б’є, але маже…Дон з відставанням хвилин в 10 йде. Певно добре напетляв вухатий. В лісі гін вирівнявся. Ну, і за якісь пару хвилин, Сергій здобуває другий трофей за сьогоднішній день! Потім хвилин сорок тиша і здригнувся ліс - заревів вижлець! На першому ж колі чую вистріл – несе Сергій мені русачка. Ох, сподобалося хлопцям гончатницьке полювання. Часто ми потім з ними виїжджали і на зайчика, і на лиска. Ось так, три гона, три зайці, а більше, Рома, ніколи не було. Три – це максимум. Більше було, коли шумових добували, а чисто гонних, то три максимум. Старалися просто спочатку гін послухати, не за м’ясом їздимо, а душу порадувати!
Старий гончатник так захопився розповідями, що і не помітив, як почав оповідати іншу історію з полювання, але уже більш жваво та емоційно:
-Одного разу полював я з «новим українцем» - полуавтомат Бенелі, одяг зі всіма наворотами і т.п. Він перший раз був на полюванні з гончаком. Поставили машину на краю дороги. Пішли полем, а за полем ліс, де ми і збиралися полювати. Гарна біла тропа, маленький морозець. Йдемо, я Дона спустив з повідка. Поки ми дійшли до того лісу, Дон уже одне коло прогнав русака! Щоб не загубився наш «новий українець» на полюванні, ставлю його на вірний лаз зайця на просіці, а сам відійшов в сторону. Тільки ступив пару десятків метрів, чую серію пострілів. І зайця бачу – плиг, назад в ліс з просіки. Вискакує на мене, ну, я його і добув першим пострілом. Дон приходить, подивився, що добули і знов в полазі зник. Декілька хвилин і знову гін. І знов канонада – Бенелі розряджається! Але гін пішов знов на коло. Хвилин десять і знову «тра-тата-тата!». На вистрілі Дон замовчить, а в малиннику знову продовжує гін. Мені ця історія набридла. Приходжу до колеги і питаю, де ж зайці. Виявляється вони йшли йому в лоб, але починав він їх поливати зарядами з 70 м! Я взяв палку, відміряв 30 кроків. Сказав, щоб стріляв, коли заєць добіжить до неї. Вони ж все рівно біжать одним лазом! Тільки пройшли з півкілометра, Дон підриває русака, який знову ж біжить до моєї відмітки. Чути вистріл. Добув!!! Ось так ми тоді й пополювали! Чому запам’яталося це полювання, невіть не знаю, але завжди з посмішкою згадую про цей день.
Від розмови настрій в двох гончатників піднявся. Почалися веселі розмови з жестикулюванням рук ще про купу різних полювань. І як звір ходить по колу і повертається на льожку, так і розмова двох гончатників повернулася до свого початку. Леонідович уже стояв, обпершись боком на покорявлену осику і завів мову знову як втрачений «діамант» здобував свої дипломи:
- Та я Дона по початках ніде і не показував, я просто насолоджувався полюванням з ним. Але раз зговорилися з Юрієм Васильовисчем зробити невеликі випробування, собачок послухати. Тоді, якраз кінець сезону був. «Дурному псу» було років 6 уже. Гарна м’яка погода стояла, сніжку сантиметрів 5. Дон тоді підняв русачка під лісом на озимині. І давай його колотити. Довго ганяв, години дві. А ми стали з Юрієм Васильовичем, гон слухаєм. Юрка, товариш, тоді ще з нами був, навіть стріляв потім по зайцю, промазав звичайно. А ми далі стоїмо. Заєць пройде, вижлець за ним, ми на годинник (засікаємо), Відставання, коли півтори, коли три хвилини. Але гін гарний, рівний, рідко коли перемовчки. І косий ходить невеликими колами. Класика! Підходить Букатевич до мене, каже, що тут Д1 стовідстотковий!
Молода вижлівочка, прив’язана до дерева, уже засиділася, почала скуліти. Леонідович, відпустив її в полаз. В голові у нього забігали різні думки, чи буде вона справжня гонча, та щоб викинути з голови свою стурбованість, одіваючи рюкзак на плечі, знову почав розмову:
- Ось є собаки-мисливці, а є «шалапути», як люди. Точно! Ось одному дзвониш, кажеш, що поїхали на полювання. А він в вікно глянув, каже, що дощ іде, та ну його! Розумієш? Ну який він мисливець, так – приблуда! А другому все рівно: сніги, мороз, дощ! Їдемо, значить, їдемо! Так само і собаки. Одна працює, інша не працює. Одна шукає звіра, друга не шукає. Дон же відрізнявся від інших, що він хотів полювати, він знав де шукати звіра, він хотів того звіра ганяти і це й робив! Він був справжнім гончим мисливцем. Я навіть деколи замислювався, хто з нас любить більше полювання, він чи я? Коли я почав полювати з Доном, я забув, що таке «негонний день», я не знав, що таке, коли говорять «нема звіра». Дон, якщо не підіймав в лісі, йшов на окраїну, шукав в травах, трусив очерет, але обов’язково знаходив і ганяв, він полював! І скільки я відполював з Доном, але не доводилося мені його шукати. Так, було, що чекав на місці пуску. Довго чекав, вогнище палив, щоб не замерзнути, але він завжди повертався. Бувало, що доводилося залишати аже до ранку, якщо на «копито» попадав. Зранку приїду, ще ганяє – бігаю, пробую підловити.
Та і взагалі на початку мого становлення, як мисливця, Коли я почав полювати з гончаками, мені дуже не пощастило, бо тоді на Хмельниччині було багато гонців екстра класу: такі собаки як Дон були в Букатевича Юрія Васильовича, в Попова В. Ф. - ррг Вісла , в Горєліка Олексія Михайловича - рг Гроза, Найда І, ІІ, Яцуня В. Ф. - ррг Ера І, Ковальчука П. А. - рг Гудок. Усі вони були першодипломники, планка тоді була ой яка висока для гончаків!
На цьому розмову гончатника перервав визг спущеної в полаз вижлівки Ляльки, яка просто заревіла по сліду тільки що побудженого нею русака. Гончатники почали розходитися на лази. А у молодого мисливця в голові все крутилися розмови про Дона, і він глибоко був впевнений, що ніколи не кине гончатницької справи, буде полювати, насолоджуватися гонами, а кращий гончий його життя в нього обов’язково з’явиться!
( стаття присвячена російському рябому гончаку ДОНУ УПКМС 1165/09 , що належав експерту ІІ кат. Додонову Олексію Леонідовичу).
http://i.piccy.info/i9/4893c61882b14b71 ... age_1_.jpgСуховецький Роман Григорович"